header_logo

Содержание / 2000 / Оружие и охота №2


Колекція зброї

История оружия

Шанувальникам давнього минулого добре відома його невичерпна скарбниця — Національний музей історії України, якому нещодавно виповнилось 100 років. Серед унікальних пам’яток, які свого часу були свідками багатьох історичних подій, особливу увагу привертають зразки зброї як найдавніших часів, так і ще зовсім недавнього минулого.Ця група історичних пам`яток завжди користується популярністю у різних категорій відвідувачів — від допитливих початківців до професіоналів, оскільки вона є одним із джерел пізнання військової історії та поступу технічної думки в усьому її багатстві та розмаїтті. Представлені зразки зброї яскраво свідчать, як з примітивних засобів озброєння, якими користувалися наші предки, історично розвивалася зброя наступних епох. В усі часи зміна тих чи інших видів озброєння рішуче впливала на вдосконалення тактики ведення військових дій.

Історія формування цього зібрання зброї була започаткована одночасно з виникненням музею, його основою стала збиральницька діяльність відомих колекціонерів-меценатів Б. Ханенка, А. Левковича, П. Потоцького та активна робота працівників музею саме по комплектуванню музейної колекції. Аналіз якісного та кількісного складу за обліковими документами надходжень до музею в 20–30-x роках нашого століття показує, що це було одне з найбільших зібрань в Східній Європі — майже 6 тисяч одиниць. В роки другої світової війни це зібрання зазнало непоправних втрат — збереглася лише незначна його частина, евакуйована в Уфу, а решта загинула. В повоєнний період зібрання постійно поповнювалося за рахунок виставок військових трофеїв, передачі окремих зразків вогнепальної зброї та спорядження з інтендантських складів відповідних підрозділів збройних сил, а деякі експонати були придбані в комісійних магазинах та у приватних осіб. Однак в 60–70-х роках усталене колекційне зібрання зброї було дуже розпорошене внаслідок тодішньої політики музейної розбудови — відкриття кількох музеїв, а саме Переяслав-Хмельницького історичного, Музею Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр. та ін., — що спричинило передачу значної частини рідкісних зразків зброї.

Сьогодні колекційне зібрання зброї, незважаючи на вилучення кращих зразків та розпорошення її еволюційних рядів, є досить виразним та налічує майже 2,5 тисячі одиниць. Найчисленнішою в колекції представлена холодна зброя в її історичному розвитку. Окремі екземпляри ілюструють розвиток зброярського виробництва в часи первісного суспільства, Скіфії, античних міст-колоній Причорномор’я: кам’яні, бронзові та залізні сокири, списи, стріли, ножі тощо. В музеї знаходиться багато традиційних на той час зразків озброєння княжої доби — бойові сокири, списи, мечі, а також широко використовувані у ті часи різні види ударної зброї: палиці, келепи, булави, кістені. Але найвизначніша роль в цей період належала мечу, як найбільш ефективному виду наступальної зброї. В процесі розвитку, в залежності від оборонного спорядження, прийомів ведення бою, форма мечів неодноразово змінювалася. В колекції музею зберігаються мечі різних типів, які були найбільш поширені у Х–Хv ст. — поясні, півтораручні, дворучні. Серед них один чи не найвідоміший у світі меч, виготовлений в ХІІ ст., який має напис "Коваль Людота". Дворучними мечами озброювались лише окремі загони піхоти, оскільки для вільного володіння таким мечем (при обороні фортець, супроводі воєначальників) потрібна була надзвичайна сила та вправність. Мечем також вважають і кончар — різновид холодної зброї — досить рідкісний в сучасних колекціях варіант клинкової зброї. Цей меч був призначений для колючих ударів та застосовувався проти противника, захищеного кільчатими обладунками. Кончари належали до шляхетної зброї, бо, як правило, їх коштовно прикрашали. Дуже схожим на меч був палаш — досить зручний для кінноти тип зброї з широким однолезим клинком, обухом та зігнутим руків’ям.

Шабля — один з найдосконаліших видів холодної зброї, відомих на Русі ще з Х ст. Протягом наступних століть вона домінувала серед інших видів холодної зброї, оскільки мала значні переваги завдяки, перш за все, вигнутій формі клинка. Вигин шабельного клинка дозволяв звести кут удару до мінімуму і підсилити його за рахунок швидкості руху руки. В колекції представлені кілька сотень шабель як східного, так і європейського походжнення, що різняться між собою формами клинка, будовою ефесів, зовнішнім художнім оздобленням, для якого використовували найскладніші техніки декорування: таушування, карбування, золочіння, доповнення виробним камінням.

Особливий інтерес викликають ятагани Хvii–Xviii ст., яким притаманний хвилясто-стрімкий вигин клинка та роздвоєна форма руків’я. Вони яскраво прикрашені рельєфними срібними накладними платівками з позолотою, емаллю та черню з кораловими вставками. Поряд із шаблями як в піхоті, так і в кінноті застосовували шпаги — колючу зброю з прямим двогострим клинком.

Ожига.Дерево, залізо, Xvii ст.

В другій половині ХІХ ст. шаблю поступово витісняє шашка, як більш зручна зброя, здатна наносити рублячі та колючі удари. Шашки відрізняє менший вигин клинка і відсутність гарди. Носили шашку тупим боком клинка донизу, що дозволяло одним рухом витягти її з піхов та нанести удар. В колекції музею зберігаються кавказькі шашки, коштовно прикрашені складним за технікою та орнаментом декором. Срібло, кістка, ріг — найпоширеніший матеріал, який використовували для оздоблення руків’я та піхов кавказької зброї.

Клинкову зброю вирізняє якість матеріалу — клинки шабель, ножів, ятаганів, шашок виготовляли з високоякісної сталі, або сталі особливого гартування — булату.

Як проміжна ланка між холодною та вогнепальною зброєю в музейному зібранні представлена метальна зброя — луки зі стрілами та арбалети. Луками озброювали піхоту і тривалий час вони значно переважали вогнепальну зброю у швидкості стрільби і точності влучання — за мінімальний проміжок часу лучник міг зробити кілька прицільних пострілів.

В період середньовіччя широко розповсюджується механічний лук — арбалет, або самостріл. Для свого часу він вважався потужною та досить ефективною зброєю. Постріл з арбалета здійснювали стрілами-болтами шести-восьмигранної форми, використовуючи раніше накопичену в плечах лука механічну енергію. Арбалет мав сильну дугу та станок, в яких закріплювався механізм для утримування натягнутої тятиви та відпускання її в разі необхідності. Натягування арбалетної тятиви здіснювали за допомогою спеціального пристрою — коловорота. Зразки арбалетів з музейної колекції привертають увагу не тільки унікальною технічною досконалістю, а й неперевершеним художнім оздобленням, наприклад, зображенням сцен полювання та тлі пейзажів, викладених тонованою кісткою, рогом та перламутром.

В окрему групу холодної зброї виділена зброя на древках, найширше представлена списами. В колекції музею зберігається чимало наконечників списів — від крем’яних до сталевих пік, які використовували під час першої світової війни. Вони різняться формою, розмірами, наявністю доповнюючих пристосувань для збільшення проникаючої сили. Тут зберігається кілька десятків мисливських списів африканського та азіатського походження. Вони мають різну форму: гранчасту, плоску, листовидно-ребристу, спрямовану на ширше враження об’єкта полювання. Зброєю на довгих древках піхота врівноважувала свої бойові дії в боротьбі з кавалерією. Найбільш поширеним видом такої зброї була алебарда, в якій, так би мовити, конструктивно поєднали бойову сокиру, спис, гак. За допомогою останнього вершника-противника стягували з коня.

До холодної зброї на древках також належать моргенштерни — дерев’яні кулі, оббиті кованим залізом з масивними шипами та доповнені списом. Близькі за призначенням до моргенштернів — бойові ціпи, які були досить ефективною зброєю проти кінноти. Ударною зброєю на древках також вважають булави, перначі, келепи (чекани), що пізніше перетворилися на символи влади української державності. Так, у запорізьких козаків булава — символ влади гетьмана, пернач — символ влади полковника.

В період середньовіччя ніж був неодмінним компонентом озброення і спорядження кожного воїна, оскільки мав не тільки військове, а й побутове призначення — поясний, підсайдашний, захалявний. Ножі використовували не тільки у війську, ними було озброєне й цивільне населення. Зброя незаможних верств населення (коси, ножі, вила, сокири, ціпи) мала подвійне призначення: її застосували під час народних виступів проти соціального гніту панства, для самооборони та на полюванні. Різноманітні за формами, розмірами, прикрасами ножі входять до музейної колекції.

Особливе місце в музейному зібранні займає вогнепальна зброя — від найпростіших її видів, так званих кулеврин, до сучасних систем. Появу ранніх зразків вогнепальної зброї пов’язують з винаходом пороху. Перші екземпляри подібної зброї досить примітивні — залізні ковані трубки з глухою казною і запалювальним отвором. Заряджалися вони з дула і стріляли кам`яними, або залізними чи чавунними ядрами. А ручна вогнепальна зброя з’явилися одночасно із появою артилерії, оскільки конструктивно вони були майже однаковими. Згодом маса і калібр ручної вогнепальної зброї поступово зменшувалися та набували форм, близьких до сучасних. Наступні удосконалення зробили ручну вогнепальну зброю більш зручною для використання. Затравочний отвір перенесли з верхньої частини на бокові, а до ствола прилаштували так звану полицю з незначним заглибленням, яке перед пострілом заповнювалось затравочним порохом. Тепер, щоб зробити постріл, потрібен був дотик запаленого гнота чи іскри. Протягом Xv–Xviii ст. тричі змінювались замки вогнепальної зброї. Спочатку гнотовий, потім ударно-колісцевий та ударно-кремінний, які поступово набували технічно досконалішої конструкції і витісняли один одного. Та найдовше, аж до середини XiX ст., використовувався ударно-кремінний замок на зміну якому прийшов капсульний. Використання ударно-кремінних замків протягом тривалого часу пояснює значну кількість їх різновидів: відомі замки голландського, іспанського, середземноморського та французького типів ті їх варіанти. Між собою ці замки різнились розмірами, способом монтування, способом виготовлення, надійністю та вартістю, проте найголовніша їх відмінність була в бойових якостях. В колекції музею представлені зразки рушниць, бандолетів, пістолетів з вищезгаданими типами замків, які виготовляли в країнах Західної Європи, Сходу, Кавказу, Росії. Мисливські рушниці та пістолети відрізняються своїм розкішним оздобленням. Серед них є окремі екземпляри, виготовлені відомими майстрами — зброярами з Німеччини, Чехії, Англії, Бельгії, Росії. Перлинами колекції зброї вважаються мисливські рушниці з вишуканою інкрустацією, що випускали відомі майстерні Г. Пермякова, Ф. Вишневського.

З середини ХІХ ст. вогнепальна зброя зазнала докорінних змін, її постійно удосконалювали. Найважливішим чинником цих перетворень стала, так би мовити, "динамічна" еволюція способів займання заряду та прийняття на озброєння арміями різних країн нарізної казнозарядної зброї, яка сприяла збільшенню дальності та підвищенню влучності стрільби, а після заміни замків на затвори і переходу на унітарні патрони — її швидкості. Згодом з’явилася магазинна стрілецька зброя — гвинтівки і карабіни, які в модернізованому вигляді використовуються й досі.

Кожен з видів зброї, що зберігається в музейній колекції, пройшов свій шлях історичного розвитку, безпосередньо пов’язаний з розвитком економічних умов та способів його виготовлення, тактики ведення бою, розробки нових видів бойового спорядження. Всі ці та інші зразки можна побачити в експозиційних залах та фондах музею.