header_logo

Содержание / 2008 / Оружие и охота №5


Хоч вий по-вовчи



Хоч вий по-вовчи

Казка зимового лісу заворожує. В хороводі кружляють і падають легенькі сніжинки і, не долітаючи до землі, вдягають в білі шати вічнозелені ялинки і сосни. Час від часу промінь сонця вдень запалює земних красунь, а вночі – бліде сяйво місяця. На краєчку сосни — справжнє диво: смугастому дятлові не сидиться на місці — весь він невтомно гатить своїм довгим дзьобом, шукаючи собі таку-сяку поживу.

Попеляста білка вмостилася на сусідній сосні, химерно тримаючи передніми лапами шишку.

Зимовий день короткий: не встигне сонце освітити блідим сяйвом ліс, як воно знову ховається за іншим далеким лісом. Тоді, належавшись за день, заєць підводиться з-під молоденької ялинки, встає на задні лапи і оглядається — береженого й Бог береже, бо ворогів у нього — безліч: лисиць, вовків розвелось, а під кінець зими і на початку весни вони злі і голодні, буває, навіть скаженіють і нападають на людей. Хотілося б і вухатому хоч на день стати скаженим, щоб напасти на когось з людей: звичайно, не з’їв би, але подряпав би вволю, бо кігті має неабиякі; люди зовсім втратили совість: сезон полювання закритий, але ж ніякого спокою не дають браконьєри Чого тільки не придумають: ганяються на снігоходах, ставлять петлі; дійшло вже до того, що стріляють з планарів — справжній тоталітарний режим, знищення.

Полюють вдень і вночі, в сезон і в не сезон. Тиждень тому ганяли всю ніч якісь алкані на джипі: ввімкне фари і палить з семизарядної — добре, що хоч п’яні, бо були б тверезими, не жити йому, вже б давно зняли шкіру, порубали м’ясо, вимочили у вині, засмажили і з’їли, а кістки повикидали своїм хортам.

Так розмірковуючи, заєць ще раз став на задні лапи і прислухався. Зірка моргнула вухатому — час стрибати підкріпитися на дачі. Це недалеко — кілометрів три. Любить ці дачі заєць. Людей і влітку майже не буває, не те що взимку. На землі ніхто вже працювати не хоче – земля стала товаром, який можна купити і продати.

Куплять, побудують палац, приїдуть на два-три дні, нап’ються, а в інші дні вухатому воля, навіть взимку встигає добре поживитися, бо яблуньок насаджено, а кора їхня не така гірка, як осикова в лісі.

Все-таки неспокій все частіше підкрадається в зайцеве серце: на взятих в оренду полях і іноземні мисливці "за зелені" влаштовують облави в будь-який день тижня, коротше кажучи, вдень на полі робити нічого, тому й дивно, що так часто скаженіють вовки і лисиці — скаженими вже стали люди, сяк-так сховатися ще можна в зимовому лісі, бо ліси ще не дають в оренду, хоча околиці вже забудовують.

Зірка ще раз моргнула зайцеві — значить пора. Хоч ніч зимова і довга, але голодним багато не влежиш, тож треба шукати їжу. Серпанок місяця виглянув з-за хмари, і в його блідому сяйві заєць пострибав на дачі. Сьогодні ніч — його сьогодення, а що буде завтра — ніхто не скаже. Таке вже воно є життя заяче, що скоро й зайці завиють по-вовчому.