header_logo

Содержание / 2008 / Оружие и охота №12


Охорона природи та мисливство



Охорона природи та мисливство

Людина докорінно змінила природні екосистеми (ліси, болота, луки), порушила їх співвідношення, структуру, які формувалися мільйони років і мали для даної географо-кліматичної території оптимальну конфігурацію, площу та структуру, були взаємопов’язані та плавно переходили одна в одну. Внаслідок цього сучасні природні екосистеми втратили здатність до саморегуляції та самовідновлення. Виникли сприятливі умови для розвитку і розмноження одних видів і не залишилося умов для проживання інших. Тому зараз мисливець-еколог за допомогою біотехнічних заходів, природоохоронних проектів, відстрілу повинен виконувати ту роль, яку колись виконували природні процеси та механізми. Але спершу ці механізми потрібно вивчити, систематизувати та розробити технологію управління популяціями різних видів тварин в межах конкретного господарства.

На сьогоднішній день ще існує обумовлена історією взаємна антипатія між палкими захисниками природи, які взагалі не признають полювання, і азартними мисливцями, що надто перебільшують його значення.

Але тільки спільність завдання з тої і з другої сторони допоможе подолати ці суб’єктивні труднощі. Та й історично вони вже віджиті, тому що в цивілізованому світі мисливські господарства виконують вагому природоохоронну роль, мисливські організації та клуби носять пропагандистську направленість в сфері охорони, відтворення та подальшого раціонального використання тваринного світу.

Та й зберегти в сучасному культурному ландшафті видове різноманіття та відповідну чисельність мисливської фауни, не говорячи вже про біорізноманіття загалом, без комплексу організаційних, пропагандистсько-розяснювальних та біотехнічних заходів, зараз уже неможливо. Борг за таку роботу по охороні не лише мисливських тварин, а цілого фауністичного комплексу, невіддільний від права на полювання на окремі види тварин, чисельність популяцій яких дозволяє без шкоди щорічно забирати деяку частину особин, а кошти зароблені на полюванні потрібно направляти людям, які безпосередньо займаються охороною та розведенням тварин, на біотехнічні заходи та природоохоронні проекти з акліматизації, реакліматизації видів тварин, та збільшення чисельності місцевої фауни, боротьбу з браконьєрством тощо. На цьому і повинно базуватися сучасне мисливське господарство.

Реальність сьогодення вимагає від мисливця взяти на себе функцію хижака, які зникли на величезних територіях, стосовно регуляції деяких видів тварин — тобто силою наукових рекомендацій проводити природній відбір у популяціях копитних, хижих та інших тварин. Саме продуманий відстріл в першу чергу хворих, ослаблених, старих, тих, що вийшли з репродуктивного віку, генетично не цінних особин буде сприяти біологічному відбору і охороні виду в цілому (популяція зубра, оленя, муфлона, козулі та ін.). Але поставлене завдання вимагає від мисливця значно більшого, ніж просто готовність до пострілу. Саме в цьому аспекті полювання і є невід’ємна частина охорони природи.

Тому право на полювання може бути дано тільки тим, хто дотримується всіх писаних і неписаних законів, навіть у найбільш глухому кутку дикої природи.

Для наглядності уявімо собі сучасне мисливське господарство умовною площею 20 тис. га. На цій площі постійно ведеться моніторинг мисливських тварин, створюються сприятливі умови для їхнього проживання та розмноження. На цю територію можна, при бажанні, з успіхом реакліматизувати види тварин, які в минулому тут зникли, завезти (акліматизувати) нові перспективні види тварин, які при вдалому підборі, відповідно до природно-географічних умов господарства, можуть зайняти екологічну нішу, яка є частково або повністю вільною у даному біоценозі, що дозволить більш повно використовувати кормові та топічні ресурси, підвищить рентабельність господарства, продовжить терміни полювання тощо (до таких видів тварин належать лань європейська, олень плямистий, муфлон, ондатра, дикий кролик, заєць біляк, бобер, нутрія, бабак, казарка канадська, фазан). Крім охорони і відтворення мисливських тварин при тісній співпраці з науковцями — зоологами, орнітологами екологами — в межах господарств можна з успіхом приваблювати та оберігати рідкісних і зникаючих тварин шляхом створення належних для них умов, та вдалим, з врахуванням вимог різних видів рідкісних тварин, управлінням територією, що повинно стати основою для збереження біорізноманіття. Для прикладу: якщо на території господарства є невелика річка, озерце чи ставок, то за допомогою нескладних, але так потрібних заходів їх можна зробити привабливими для такого червонокнижного виду як видра і т.д.

Сучасні природозаповідні території не забезпечують належну охорону всім видам тварин внаслідок малої площі, тому мисливські господарства повинні стати також на захист зникаючих тварин.

Найбільш вагомою перешкодою для втілення цих ідей є надзвичайно поширене та розбещене у нас браконьєрство, низька екологічна культура населення, де лише один сірник кинутий байдужою рукою на суху траву може звести нанівець природоохоронний проект.

Я — прихильник правильного сучасного полювання, яке в науково обґрунтованих нормах забирає частину диких тварин, яким на протязі року створювалися сприятливі умови для їх життя та розмноження. Тому що саме полювання виховує в людині почуття відповідальності та необхідності в збереженні рідної природи та її невід’ємної складової тварин. Бо, як було, сказано: "ліс без тварин, що весілля без музикантів".

Саме таке поєднання ведення мисливського господарства із фундаментальними і водночас простими заходами, із залученням широкого кола спеціалістів — мисливствознавців, зоологів, природоохоронців, спеціалістів заповідної справи — повинно стати першоосновою для ведення рентабельного господарства з одночасним вагомим внеском мисливських господарств у збереженні не лише мисливської фауни, а цілого комплексу тваринного, рослинного та ландшафтного різноманіття.

В межах мисливського господарства необхідно оберігати гнізда рідкісних хижих птахів, а відшкодування можливих збитків від їх перебування повинні взяти на себе держава, природоохоронні організації, фонд дикої природи або ще щось подібне.

Особливе ставлення повинно бути до так званих захисників тварин та природи, які виступають проти полювання, відстрілу бродячих собак і котів, внаслідок чого приміські ліси, поля, парки кишать армією напівдиких голодних собак і котів, які розорюють гнізда неземногніздних птахів, знищують виводки зайченят, жаб, заганяють до знемоги козуль, виступають трофічними конкурентами нашим диким видам (куницям, тхорам, ласкам і т.д.), з таких місць зникає все живе. Тому, шановні, однією стерилізацією цієї проблеми не вирішити. І це аж ніяк не має нічого спільного з охороною тварин і природи загалом, бо ніхто не порахував, скільки кладок рідкісних птахів руйнує така армія голодних собак і котів. Єдина тому порада — тверда думка мисливців, які повинні вести нещадну боротьбу з безпритульними домашніми тваринами, але з однією умовою — це тварини і відстріл їх потрібно проводити з всією мисливською етикою, гуманно. А гроші, які витрачаються на стерилізацію та утримування в притулках бездомних тварин, віддайте, шановні представники охорони тварин, на реальні природоохоронні роботи. Скажете які? Відповім вам просто — профінансуйте будівництво кількох опор для гнізд білого лелеки та перенесення їх туди з електричних опор, які будуть зносити, або профінансуйте пошуки гнізд чорного лелеки для його моніторингу та створення в таких місцях заборонних зон, або допоможіть купити та перевезти зубрів в Полісся чи Карпати, або віддайте на зимову підгодівлю орланів-білохвостів, грифів чорних, рисі в Карпатах і т.д. Це буде гуманніше і принесе більше користі для пропаганди охорони природи, та дасть якийсь конкретний результат. Але сидіти в теплому кабінеті і кричати, що мисливці вбивці тварин, мабуть, простіше і безпечніше. Та будьмо реалістами, життя суворе, але водночас і справедливе і популістськи жаліти якусь там кішечку, і в той же час сидіти в шкіряному кріслі, повірте, якось наївно і примітивно.

Завдяки вдалому управлінню та плануванню господарських заходів в межах мисливського господарства, можна одночасно створити сприятливі умови для проживання без шкоди один одному та фітоценозу в цілому багатьом видам тварин, які в даному господарстві і не зустрічалися. І, як показує, досвід видовому складу та чисельності тварин в таких господарствах можуть позаздрити найуспішніші природоохоронні об’єкти: заповідники, заказники. Загалом мисливське господарство повинно підтримувати популяції хоча б мисливських видів на науково обґрунтованому рівні, тоді в нас не буде найменшої можливості дорікнути мисливцям. Так воно є в цивілізованих країнах так воно буде і в Україні, тому що в нас є все необхідне для цього і ми цього заслуговуємо.