header_logo

Содержание / 2009 / Оружие и охота №1


Рись в Карпатах та проблеми її охорони



На сьогоднішній день в Європі рись збереглася, в основному, в гірських районах, в межах великих лісових масивів та заповідників Ісландії, Норвегії, Франції, Польщі, Чехії, Словаччини, Румунії та Балкан.

За останні 150 років ареал виду значно скоротився і роздробився на окремі локалітети без контакту між собою, а в Карпатах зменшився більш як утричі (Турянин, 1975). Ще 40-50 років тому рись регулярно зустрічалася в рівнинних районах Львівської, Чернівецької, Івано-Франківської областей. Так, у 1957 році велику особину було вбито біля с. Деревянка, що недалеко від м. Яворова Львівської області. У лютому 1961 року в районі м. Самбора біля с. Бисковичів здобута рись біля колгоспної ферми (Татаринов, 1973). Хоча рись занесена до Червоної книги України, вона залишається рідкісною, а в останні роки намітилася стійка тенденція до зниження чисельності. Динаміка чисельності (за даними мисливської статистики) рисі за 35 років наведена на малюнку 1.

Проте наведена чисельність є значно завищена, і мало відповідає реальній чисельності рисі, тому що в 1966-1967 рр. в Карпатах налічувалося приблизно 100 рисей (Турянин, Колюшев, 1968). А згідно даних К.А. Татаринова (1973) у 1971 році Карпатська популяція налічувала 130-160 рисей, то ж звідки їх зараз взялося більше 300?

Характерною особливістю біології рисі є потреба в глухих мало відвідуваних старих захаращених лісах для виведення потомства та схованок і водночас наявність великих лучних ділянок, вирубок де б вона могла полювати на свою улюблену здобич — козуль, зайців тощо. Площа індивідуальної ділянки в залежності від екологічних умов може складати від 10 до 300 кв. км. Саме ці особливості й ускладнюють охорону рисі. Крім цього, протягом року рись здійснює вертикальну міграцію. У весняно-літній період концентрується, головним чином, у важкодоступних, гірських лісах у верхньому гірському поясі, а з встановленням стійкого снігового покриву та морозів головними стаціями рисі слугують низькогірні території навколо населених пунктів, заростаючих вирубок, долин, річок, тобто місць концентрації її здобичі.