header_logo

Содержание / 2010 / Оружие и охота №7


Проблема вовка



Оружие и охота №7, 2010

Проблема вовка і не тільки

Віктор ГОРОБЕЦЬ

Перший раз зіткнутися з вовком мені довелося в далекому 1976 р., коли я відбував переддипломну практику в мисливському господарстві "Печеніги". В Харківській області. Потім, працюючи в лісовпорядчій експедиції в Сибіру, були перші добуті вовки — а з роками зростала і цікавість до життя, поведінки та ролі цього звіра в екосистемі. До написання цієї статті спонукали події, що відбуваються зараз із мисливським господарством в зв’язку із прийняттям постанов про обмеження полювання на вовка. Мова не йде про господарства які відносяться до Держлісгоспу, а про угіддя, які орендує в Держлісгоспу УТМР, що займають 80% від усіх мисливських угідь, а це більше 35 млн. га. Абсолютна відсутність боротьби з браконьєрством, незрозуміла ситуація із відстрілом бродячих тварин, падіння попиту на хутро лисиці, єнотовидної собаки, нарізна зброя в руках браконьєрів, відсутність фінансування біотехнії, призвело до, майже, повного спустошення угідь. Вовк є великим хижаком, і знаходиться на вершині харчової піраміди. А тому потрібно розібратись з чого складається його раціон. В 70-ті роки минулого століття вже була кампанія по його ідеалізації, викликана виданням канадським письменником Фолкнером, дуже цікаво написаної книги про вовків, де автор змалював вовка ледве не доброю і ласкавою собачкою, майже вегетаріанцем, який харчується, в основному, мишами, а на крупну дичину майже не дивиться. Але твереза думка фахівців перемогла і з вовком знову почали боротися. В Канаді, де заборонене полювання, де немає браконьєрства, щільність копитних максимальна і наносить відчутну шкоду лісовому та сільському господарствам, присутність вовка обґрунтована. В наших же збіднілих угіддях наявність вовка призведе до знищення останніх поодиноких табунців косуль та кабанів які, зусиллями небайдужих мисливців, ще животіють. Є дуже цікава статистика по вовку в країнах Європи. Чому країни із дуже ефективним рівнем ведення мисливського господарства, як, Польща, Чехія, Німеччина, франція тримають поголів’я своїх вовків на рівні 1500-2000 особин, а Україні пропонують розводити вовків. І чому Англія не додумається завезти вовка до себе. Здається тому ж, чому всіх нелегальних емігрантів із всієї Європи звозять в Україну, і за наш кошт утримують. Я працював в часи, коли для того щоб керувати виробництвом можна було закінчити Вищу партшколу і, людина озброєна вченням Маркса-Енгельса-Леніна, та пролетарським чуттям, автоматично ставала спеціалістом в любій галузі народного господарства. Схоже, що подібні спеціалісти приймають рішення і зараз. Вовк, в таких густонаселених районах, як Криворізький, Дніпропетровської області, де я мешкаю, потрібен для регулювання чисельності копитних. Тобто для збалансування системи "хижак-копитні тварини-рослинність". Уявити теперішній центральний степ (його несільськогосподарські угіддя), витоптаним численними стадами диких копитних, важко. А от, визначити можливу оптимальну кількість хижаків потрібно. Доки вовк активно підбирає бродячих собак, яких "добрі"люди вивозять за межі міста, все спокійно. Але коли закінчаться собаки — настане черга дичини. І, може б, спочатку потрібно зайнятись відтворенням чисельності копитних, яких зараз на Криворіжжі не більше ніж вовка. А, молодим, екзальтованим активістам зеленого руху, які патетично кричать про нещасну долю вовків-лисиць, хочеться сказати, що коли мені було 18, я теж вважав, що старі дурні, які нічого не розуміють, навмисне роздмухують істерію про шкоду вовка. Вовк, як і людина з рушницею, мисливець, завжди викликають в людей крайню реакцію. Від повного неприйняття до ідеалізації. Останнім часом в мас-медіа створюється ідеалізований образ вовка-санітара і, на противагу, "убивцю-всього-живого" з рушницею. При цьому не розділяючи останніх на добросовісних уболівальників природи, та браконьєрів. Неначе не існує різниці між людиною, яка сажає ліс, та тією, яка його знищує. Для розуміння ситуації хочеться привести класичний приклад по проведеним в центральній частині Аляски дослідженнях, де скороченням в 1976 р. числа вовків на 2\3, збільшили в 2-4 рази виживання телят і однорічних тварин, та забезпечили ріст поголів’я копитних. В результаті був зроблений висновок, що можна, або чекати природного приросту поголів’я, або досягти швидкого ефекту знизивши чисельність вовка. Узагальнивши результати 18 дослідів по регуляції популяції вовків в Північній Америці проф. Тибедж та Гаутиєр в 1985 р. запропонували три критерії для оцінки конкретної ситуації які тепер є загальноприйнятими в екології вовка.

1) Чи знаходиться популяція жертви нижче оптимального рівня для данних кормових та погодних умов.

2) Чи являється смертність копитних основним фактором зміни їх чисельності.

3) Чи являється хижацтво вовка головним фактором смертності копитних.

Отже аналізуємо.

1) В центральному степу, де більше 90% території займають сільгоспугіддя, а 10% це балки, лісосмуги та не угіддя, популяція копитних знаходиться набагато нижче оптимального рівня.

2) Природна смертність копитних зовсім не є основним фактором їх чисельності.

3) Вовк не є головним фактором смертності копитних.

Отже за двома критеріями чисельність копитних не залежить від вовка, але наявність вовка в наших угіддях ставить під загрозу те мізерне поголів’я копитних, яких ми маємо, та не можемо довести їх чисельність до оптимальної. При цьому, людям, які стикалися з проблемою регулювання чисельності вовка відстріляти вовка зовсім-зовсім не просто і що це важка, виснажлива та мало результативна робота. Дуже хотілося б з вирішення вовчої проблеми видалити емоції і, оскільки він є звіром серйозним, з серйозністю підійти до її вирішення.