header_logo

Содержание / 2000 / Оружие и охота №7


Зберегти скарб

Рядом с охотником

Маленькому хлопчику (зовсім маленькому) запропонували намалювати мисливця. Аж ось з-під неслухняного олівця на чистому аркуші паперу з'являється незграбна постать дядька з рушницею, а поруч з ним щось таке вухасте з хвостом - песик. Дитина не уявляє собі полювання без собаки.Естонський гончак

Спробуйте перед полюванням запитати мисливця-гончатника, який має певний досвід, що він сьогодні візьме на полювання - рушницю чи гончака. Справжній мисливець рушницю залишить вдома. Чому? Тому що полювання з мисливським псом - це враження, емоції; це безліч моментів двобою, коли лис або заєць, тікаючи від гончака, хитрує, петляє, заплутує свої сліди, а гончак переслідує звіра, вірно йдучи по слідах, голосить притаманну тільки йому тривожну пісню. Ця пісня зовсім не схожа на гавкіт пса біля хати або в садку. Це водночас регіт і плач, радість і пристрасть. Мисливець, орієнтуючись у напрямку гону, вирішує, де краще стати, аби обов'язково зустрітися з тікаючим у паніці від страшенного лементу звіром (навіть вовком). Гончак не ловить - він іде по сліду (по аманації) і співає. Так, співає. То є ціла гама голосів - від басів до колоратурного сопрано. Чим гучніший голос, чим він мелодійніший, тим цінніший гончак.

З гончаками в Україні полюють вже понад тисячу років. Про полювання з цими дивовижними собаками згадується ще в "Поученіях" Володимира Мономаха, а фрески на стінах Софіївського собору красномовно свідчать, що вже у ті часи полювали з гончаками.

Слід нагадати, цей вид (спосіб) полювання не загнав до "Червоної книги" ще жодної тварини. Тому є дві причини. По-перше, від переслідування гончаком втече (обдурить, зіб'є зі сліду) тільки сильний, витривалий і хитрий звір. Сильніший залишиться і згодом дасть сильне потомство. Кволе, слабке, перелякане - загине. По-друге, полювання з гончаком суто рекреаційне. Не за м'ясом мисливець іде до лісу, а за враженнями. Це спорт. Можна повернутися з полювання без трофея, проте пишатися і радіти за свого Дуная, який сьогодні спрацював набагато краще за Миколиного Галаса або Кирилову Пальму. Це все емоційне піднесення, це здоров'я, це спортивний азарт. Окрім того, від гончака і користі багато. Саме на полюванні з гончаком знищуються небезпечні рознощики сказу: лисиці, вовки, дикі собаки.

Виставка мисливських собак

Ринг англо-руських вижлиць

Іноді гончак по декілька разів на день потрапляє до браконьєрських зашморгів і або зриває їх, або скавчить, виє, кличе на допомогу. Мисливець звільняє зі смертельного пристрою собаку, знищує зашморг, рятуючи таким чином всіх, хто ще мав би в ньому загинути. Під час полювання з гончаком подранків зазвичай не залишається. Єгері і лісники переконані, що це відкрите і чесне полювання. Браконьєрничати тишком-нишком не вийде.

Всього в Україні зареєстровано 17286 мисливських собак, в тому числі понад 3000 - гончих (російських - 1200, англо-руських - 1600 і естонських - 300). Багато це чи мало? Наприклад, у Франції та Англії мисливських собак у 10 разів більше, а от гончаків - всього по 9 тисяч у кожній країні.

Робочі якості наших собак, їх породність аж ніяк не гірші від іноземних. І це в умовах, коли немає жодного розплідника. Для отримання хоча б якогось результату у збереженні і вдосконаленні порід мисливських собак, необхідно, перш за все, періодично проводити виставки (виводки) та випробування (змагання) собак. На виставках відбирають кращий племінний матеріал по породності (класу), а от який собака краще працює, визначають на змаганнях (випробуваннях).

Останніми роками кінологічна робота в Україні дещо покращилась. Майже в усіх областях (районах) проводяться виставки і випробування. Кожні два роки на Миколаївщині відбуваються Всеукраїнські змагання гончаків. В них беруть участь по 40–50 кращих представників породи з 10–12 областей України. Мізерні кошти, які виділяє Всеукраїнська рада УТМР, не дозволяють проводити такі заходи більш масштабно, тобто оцінити роботу існуючого робочого поголів'я. Через відсутність плідників мисливці сьогодні широко практикують споріднені в'язки собак з усіма небажаними наслідками імбридінгу. Як врятувати породи мисливських собак - національну спадщину України - від повного виродження, та навіть зникнення (як це сталося з арлекінами)?

Саме це й турбувало відомого мисливця-гончатника з Тернопольщини Олега Петровича Бариського. Він почав зі створення власного розплідник гончаків (10 англо-руських і 10 російських гончаків). Практикував обмін собаками з мисливцями Мінська, Воронежа, Миколаєва. Для тренувань молодих гончаків купував у Молдові та Білорусі по кілька десятків зайців і випускав їх в лісових угіддях Чортківського району.

Як бачите, навіть у скрутні часи обов'язково знаходяться небайдужі, ініціативні люди, які намагаються витягнути із занепаду мисливське собаківництво. Шана їм і подяка. Олег Петрович також започаткував проведення міжобласних змагань гончаків на кубок України. Змагання, які щороку проходять у березні в угіддях Чортківського району, що на Тернопільщині, сприяють подальшому вдосконаленню порід гончаків. Кажуть, краще раз побачити, ніж сто разів почути. От і приїздять мисливці з багатьох областей України, аби побачити, як працюють гончаки у людей, та й своїх показати; щоб підібрати кращого до кращого, і одержати ще краще потомство. Приклад Бариського гідний наслідування. Такі змагання могли б організовувати не тільки гончатники, а й лайочники, прихильники норних, лягавих, спанієлів та хортів. До речі, результати Чортківських змагань виявились досить цікавими.

Bолодарями кубка стали: в 1998 р. - тернопільчани; в 1999 р. - хмельниччани; в 2000 р. - знову тернопільчани. Чемпіоном змагань 2000 р. став російський гончак Плакун (від Баяна Г. Пашенька і Плакси ii О. Бариського). На змаганнях він отримав диплом першого ступеня (82 бали) за роботу по зайцю-русаку.

Для проведення таких заходів потрібна чітка та виважена організація. Олег Петрович - організатор і, як не дивно, спонсор змагань - продумав все до дрібниць. Учасників змагань було розташовано в щойно реставрованому будинку на узліссі з чудовим спальним приміщенням, їдальнею, кімнатою відпочинку, світлицею. А поруч із будинком - декілька окремих флігелів, туалет, фургон для перевезення собак, дві похідні солдатські кухні.

Підняття прапора і марш учасників супроводжував військовий оркестр. Чортківська районна рада УТМР зробила все можливе, аби учасники змагань почувалися зручно і комфортно. Мабуть, серед мисливців, що приїхали сюди з різних областей, обов'язково є такі самі небайдужі, як Бариський. Треба лише дуже захотіти, зрозуміти, що без організації виставок, змагань успішне ведення порід мисливських собак в Україні просто неможливе. Самі по собі мисливські породи, які залишились нам у спадок від ентузіастів минулих століть, розвиватися не можуть. Ця важлива робота мусить вестися на науковій основі. Інакше можемо загубити навіть те, що маємо. Поки Україна ще в змозі пишатися якістю і кількістю гончаків, псових хортів, курцхаарів, дратхаарів, ірландських сетерів, російських спанієлів, ягдтер'єрів і такс, лайок і вельштер'єрів. Але цей скарб може пропасти, якщо послабити племінну кінологічну роботу або взагалі забути про необхідність її ведення.

Приклад О. П. Бариського, на жаль, поки що єдиний. Та сподіваємось, що стан справ в кожному регіоні щонайближчим часом переміниться на краще. Справа лише за секціями мисливського собаківництва, що діють при обласних радах УТМР. Там, де ці секції очолюють люди, закохані у полювання із собакою, знайдуться і спонсори і кошти.

Однак, чого гріха таїти, є такі облради УТМР, які навіть не переймаються турботою про мисливця. Там не йдеться ані про виставки, змагання мисливських собак, ані про план в'язок і підбір пар, чи про обмін поносом (одноразовим приплодом) чи взагалі про стан мисливського собаківництва. Мисливця обдирають, мов липку, змушують сплачувати різні внески, а для нього самого - нічого.

Та будемо відверті, таких облрад дуже небагато. В більшості своїй при облрадах УТМР працюють кінологічний актив, фахівці, ентузіасти.

Побажаємо їм успіхів і творчого натхнення, добре організованих виставок і захоплюючих змагань - ні пуху, ні пера!