header_logo

Содержание / 2000 / Оружие и охота №8


Зброя в житті та на сцені



Лесь Задніпровський. Аби пересвідчитись, що ця людина зовсім не випадково з’явилася на екрані саме в такій передачі, я вирішила розпитати актора про його захоплення, звичайно ж, поза театром.

Наша зустріч з відомим українським майстром сцени відбулася, як то кажуть, за лаштунками театру. А якщо бути до кінця відвертим, в театральному буфеті після репетиції, в якій Лесь Михайлович брав участь. "Поза сценою місце актора — театральний буфет", — чи то жартома, чи всерйоз пояснив наш співрозмовник. Що ж, мабуть у цьому є давня акторська традиція...

— Лесь Михайлович, в передачі ви розповідаєте про стародавню зброю, як вогнепальну, так і холодну. Чи є у вас власна колекція зброї?

— Так, у мене є декілька шабелек та пара пістолетиків. Пістолети, звичайно ж, позбавлені пружин, а ось шаблі справжні. Їх мені подарували козаки Новокаховської паланки. Вони прийняли мене туди і видали посвідчення полковника-радника гетьмана з питань культури та ідеології. Я їх консультую з питань історії розвитку зброї, ми листуємося, іноді вони запрошують мене на круг, на сходини, які зазвичай відбуваються в Запоріжжі або Новій Каховці. І ось, козаки подарували мені точну копію шаблі 1809 р., зроблену на замовлення за зразком, що знаходиться у Дніпропетровському музеї зброї і козацьких старожитностей ім. Яворницького. Цю шаблю виготовлено особисто для мене в одному екземплярі. Є також шабля — копія зразка Xvii ст., є клинок Xv ст., який я привіз із Іспанії. Його виготовлено з прекрасної толедської сталі. Окрім того маю чудовий кинджал, зроблений за малюнками, що зберігаються в національному музеї "Козацька зброя". В музеї мені дуже сподобались кинджали арабського типу з в’яззю і плетінням на рукоятці.

Дасть Бог, поїду туди знову і з задоволенням придбаю або замовлю собі щось нове.

— Як взагалі виникла ідея збирати колекцію зброї?

— Пішло все від батька. Якось він подарував мені польську парадну шаблю часів Пілсудського, коли війська Будьонного йшли на Варшаву. Батько купив її на аукціоні, перебуваючи на гастролях у Польщі. Вона мені дуже сподобалась, але я не знав куди її притулити, бо була вона у мене одна.

Парою до неї стала японська самурайська шабля, але не одна з тих, що продаються зараз у магазинах, а справжня, часів Квантунської армії, зразка 1945 р.; одна з тих, що були залишені японцями, які здавалися у полон. Ця шабля — дуже рідкісний екземпляр, з довгою рукояттю, вкритою різбленням. А потім в мене з’явилися козацькі шаблі, кинджали.

— Чи збираєте ви каталоги, книжки, картини на зброярську тему?

— Залишились тільки історичні книжки, а каталогам пістолетів і холодної зброї з часом "приробили ноги".

— У вашій колекції лише копії, чи може є і справжні екземпляри?

— Ні, лише копії, зроблені за зразками. Мені б дуже хотілося мати справжні, але для того, щоб викупати у музея або колекціонера, потрібні колосальні гроші. До того ж справжній колекціонер, в якому б скрутному становищі він не опинився, ніколи не розпродаватиме власну колекцію. Бо зброя для нього — це найдорожче; він її заповідає дітям, онукам. А вони вже, якщо не захоплюватимуться колекціонуванням, можуть розпродати все. Щодо мого особистого ставлення до зброї, то мені просто подобається бути в оточенні такого антуражу.

— Як перетинаються захоплення зброєю і театром? Яка саме зброя частіше оточує вас на сцені?

— Стандарти визначає художник вистави, намагаючись добитися максимальної схожості з певною епохою. Наприклад, якщо в спектаклі "Король Лір" В. Шекспіра мені потрібен меч Xiii–Xiv ст., то його виготовляють в майстерні або на фабриці за музейними зразками. Якщо ж вистава — вільна фантазія, схожість з епохою умовна. Коли граю у виставі "Юлій Цезар", мене не влаштовує історичний римський меч. Він дуже короткий і виглядає на сцені як кухонний ніж. Тоді я замовляю трохи довший, порушуючи історичну правду на догоду сценічній. Наприклад, у виставі "Енеїда" велику кількість шабель з прекрасної сталі виготовляли за спеціальним замовленням на заводі ім. Антонова. Зараз, на жаль, ремесло ковалів відходить у небуття, тому вимушені робити якісні підробки. Але в мене є меч справжнього кування, який я викупив на кіностудії після зйомок фільму "Ярослав Мудрий". Тоді в кіно було налагоджено ціле виробництво. Робили прикраси, збрую, гармати... А зараз все пішло на безлад, тепер там руїни — собаки гуляють.

— Хто ставить бої в театрі та яким чином забезпечується безпека акторів?

Подовжене руків’я характерне

для японської холодної зброї

Кинжал у східному стилі. Копія

— Ми запрошуємо майстра фехтування, який ставить бій, бо, погодьтеся, самі актори не в змозі побачити, як це виглядає збоку. У театральному інституті нас навчали азам фехтування, але в спортивному бої головна задача — це попасти, а у виставі — стримати удар. Такий собі обман, гра у піддавки, де піддаються обоє.

— Але сама зброя має деякий захист?

— Так. Наприклад, у виставі "З коханням не жартують" ми б’ємося на шпагах. З метою безпеки шаблю не заточують, а на шпагу чи рапіру зазвичай чіпляють такий собі набалдашник. На репетиціях актори відшліфовують кожен рух, щоб під час вистави можна було обійтись без цього набалдашника. Тобто все побудоване на тому, щоб досконально вивчити рухи під час бою, адже цікаво, коли все виглядає по-справжньому і глядач навіть не здогадується, що зброя тупа, а актори махають нею мимо, за два метри один від одного.

— Чому ви вирішили брати участь у передачі присвяченій зброярській темі і які ваші подальші плани щодо участі в ній?

— Я із задоволенням хотів би продовжити наше творче співробітництво, ми навіть зробили "пілоти", але через відсутність коштів все поки що зупинилось. А я був би дуже радий розповідати про історію української зброї та зброї взагалі. Ця тема мене відразу зацікавила тим, що зброя — елемент культури, як, наприклад, історія костюма, історія зачіски, історія держави. Культура, свідомість, технічний розвиток — все знайшло відображення у зброї. Тобто в передачі я хочу розповідати про те, що зброя, як взуття, як жіночі плаття, як портрети — невід’ємна частина розвитку цивілізації.

— І наостанку ще одне питання. Як ви взагалі ставитесь до полювання?

— Ви знаєте, я людина "рибна", кулінар. Тому страшенно люблю прийти після вистави, щось підсмажити або зварити борщ. Я, звичайно, сприймаю полювання, проте для мене особисто краще рибалка. Бо це вода, течія, полум’я, поплавець, думки, відсторонення, така собі медитація. Тобто занурення в свій внутрішній світ. Такий "мирочок" мені більш імпонує. Хоча я із задоволенням розповідав би про історію зброї.

Ми дуже вдячні Лесю Михайловичу за його розповідь і сподіваємося, що нам вдалося познайомити шанувальників українського театру, і зокрема таланту Леся Задніпровського, ще з однією іпостассю цієї непересічної особистості.

Розмову вела М. Горобець