header_logo

Содержание / 2013 / Оружие и охота №4


Програма Залп - стрiли проти куль

Конструкторские решения

Як стверджують класики філософії — історія технічного прогресу рухається по спіралі і кожен наступний її вигін містить етапи розвитку, котрий вже мав місце на попередньому витку, але на нижчому технологічному рівні.
Стосовно стрілецької зброї цей діалектичний принцип «заперечення» можна проілюструвати історією протистояння стріли та кулі в якості вражаючого елементу патронів.
Ще на початку своєї цивілізації люди використовували для полювання та боротьби з собі подібними в численних війнах пращу для метання каменів і круглих ядер із металу. Пізніше на зміну пращі прийшов лук і стріли з кращими, ніж у ядер, аеродинамічними характеристиками і більшою дальністю польоту.
Із появою вогнепальної зброї стріли знову була витіснена кулею, спочатку круглою, а пізніше все більш загостреною і витягнутою. Причому калібр таких куль невпинно зменшувався по мірі вдосконалення патронів: від 20-15 мм до 5-7 мм і навіть 3-4 мм у деяких підкаліберних патронів.
Причиною цього перемінного лідерства були, з одного боку, простіша технологія виготовлення перших свинцевих куль і легша обтюрація при проходженні по каналу ствола, а з іншого боку — набагато краща аеродинамічна форма стріли. Наявність хвостового оперення дозволяло стрілі самостійно стабілізуватись у польоті, усуваючи необхідність виготовлення гвинтових нарізів у каналі ствола для стабілізації снаряду. Крім того, малий діаметр стріли, порівняно з першими кулями, створював менший опір повітря, збільшуючи дальність польоту, що значно спрощування прицілювання.
Але була невирішена одна проблема: як змусити тонку оперену стрілу рухатись по каналу ствола під тиском порохових газів, зберігаючи при цьому достатньо центрованою відносно його осі?
Тому на озброєнні армій практично всіх країн стояла стрілецька зброя під патрони з класичними кулями, хоча и різних форм та калібрів.

Програма Залп - стрiли проти куль

В середині ХХ століття настав черговий виток застосування стріловидних вражаючих елементів, тепер вже для стрільби з вогнепальної зброї. Формально пріоритет належить співробітнику американської корпорації AAI Ірвіну Барру, котрий у 1954 році запатентував спосіб введення стрілоподібної кулі по каналу ствола за допомогою пластмасового піддону, надітого на корпус. Сила тертя, що виникала при обтисканні конусного хвостового піддону пороховими газами повинна була надійно утримувати і центрувати стрілу у каналі ствола під час пострілу. Відділяти піддон при вильоті з каналу ствола планувалось за рахунок розрізання його на сегменті з допомогою спеціальної насадки ствола з гострими гранями.

Причиною відродження інтересу до стріли в якості снаряду стрілецької зброї, як завжди, стала війна, імовірно, аналіз її результатів, але про все по порядку.

При перегляді кількості втрат живої сили супротивника і затрачену для цього кількість патронів піхотної зброї, під час Другої світової і Корейської війн Командування матеріально-технічного забезпечення армії США (ОСО) було шоковано фантастичним висновком: від 10 до 50 тисяч патронів на кожне влучання в ціль!

Бажаючи розібратися з виявленою проблемою низької ефективності основної зброї піхотинця армії США — 7,62 мм самозарядної гвинтівки М1, ОСО заключило договір з Відділом досліджень бойових операцій (ORO) при університеті Дж. Тонкінса. Метою договору було досліджено питання ефективності стрільби з індивідуальної стрілецької зброї піхоти в ході минулих збройних конфліктів і визначення напрямків її підвищення у майбутньому.

Провівши протягом 1951 року аналіз величезної кількості даних і звітів, зібраних в ході реальних бойових дій, ORO узагальнив їх і опублікував на початку 1952 року у звіті під назвою «Експлуатаційні вимоги до ручної піхотної зброї». Основні висновки звіту зводились до наступних положень.

В бойових умовах піхотинець дуже рідко може побачити і розпізнати живу ціль на дальності, більшій за 360 м. Цілі знаходяться у полі зору нетривалий час, контури їх нечіткі, вони рухаються і ведуть вогонь у відповідь. Страх, втома, загальна мішанина суттєво впливають на похибки прицілювання, тому стрільба на будь-яку дистанцію супроводжується промахами. В результаті, імовірність влучання в ціль з гвинтівки М1 у середнього піхотинця різко зменшується по мірі збільшення дальності стрільби, наближаючись до 0 на дистанцій 360 м в Нормандії та 300 м у Кореї.