header_logo

Содержание / 1999 / Оружие и охота №2


Українська зброя № 1

Оружие

Як відомо з офіційної радянської історії, до хрещення Київської Русі люди, які жили на її теренах, власної зброї не мали, не виготовляли і користувалися кам’яними знаряддями. І лише "варяги" різного пошибу принесли нашим предкам і знання, і вміння, і духовні цінності. Тому, коли знайомишся із сучасними матеріалами про історичні знахідки, древні технології східних та західних народів, насамперед про виготовлення зброї (до речі, широко представленої в музеях), можна тільки дивуватись тому, чим же саме воювали легендарні воїни князів Святослава, Олега, Кия, Гатила... Чи не кам’яними сокирами, часом? Мабуть все ж таки вони мали справжню, не гіршу, ніж у "цивілізованих" народів, зброю, бо не дозволяли впродовж тисячоліть чужинцям завойовувати свою землю, яку вважали землею напівбогів. І легендарний булат, що вироблявся в Київській Русі, також не вигадка, хоч в музеях його нині не знайдеш.

Агресія християнства, що на тисячу років затримала і спотворила вільний розвиток нашої свідомості, була першим страшним ударом по цій землі.

Протягом перших століть були знищені майже всі наші культурні надбання і історичні пам’ятки, в т.ч. і технологічні. Це стало початком цілому ланцюгу лихоліть, розбрату і духовного занепаду. Ось чому український народ отримав свою власну державу лише в двадцятому сторіччі і то лише завдяки сприятливому збігу історичних обставин. Що стосується зброї, то слід згадати славну козацьку добу, коли українці зуміли знову досягти вершин військового мистецтва. Але зброя в ті часи, як відомо, більше виготовлялась за кордоном — на сході та в Європі. В Україні зброярі, як правило, тільки збирали і оздоблювали шаблі, рушниці, пістолі. Клинки і стволи до них виготовлялись іноземними майстрами. Але навіть і цих пам’яток славетної історії у нас залишилось не густо. Та і немає чому дивуватись. Досить вивчити стенди Національного музею історії України, побачити зруйновані, розтрощені козацькі булави та перначі, від одного вигляду яких колись полотніли вороги. Та ще зовсім недавно моральна корозія, започаткована християнством, продовжувала свою страшну роботу — щоб не пам’ятали люди своєї славетної історії.

Отож у своїй державі маємо творити нову свідомість. Кожний юнак, чоловік — не тільки бізнесмен, політик, інженер – це, насамперед, захисник своєї Батьківщини. А хто ж інакше буде її захищати - НАТО чи Росія? Ні, у них свої задачі і проблеми. Розмови про те, що у нас немає ворогів - для людей наївних. Ворогів немає, поки є сила. Пропаде ця сила - і з’явиться багато бажаючих поживитись.

Незважаючи на те, що у спадок від СРСР Україні залишилось 25 відсотків колишньої оборонної промисловості, у нас ще й до цього часу майже повністю відсутнє виробництво власних озброєнь. Нестача у держави коштів та бажання займатися власними озброєннями – синдром небезпечний, однак це тема окремої бесіди. Та навіть в цій складній ситуації нам потроху вдається щось робити. Якраз безвихідь і посприяла тому, що першим зразком національної зброї, створеної в суверенній Україні, став морський кортик.

Як відомо, кортик є складовою частиною парадної форми одягу офіцерів, мічманів та прапорщиків Військово-Морських Сил України. Безумовно, він має суто символічне значення і служить, перш за все, вихованню честі та гідності у воїнів. Вручення випускнику кортика разом із лейтенантськими погонами — надзвичайне дійство, яке дає йому відчуття гордості і, в той же час, відповідальності, притаманні професійному захиснику Вітчизни. Тому забезпечення кортиками випускників військових вузів, що направляються для проходження служби в ВМС України, є однією з невідкладних і обов’язкових задач Управління Озброєння Міністерства оборони України.

До 1992 року кортики із спорядженням для всіх випускників училищ поставляла Москва, а виготовляв їх один з російських заводів. Зважаючи на якість металу це був скоріше бутафорний, символічний зразок, хоч у побуті щорічно від необережного поводження з ним гинуло 2—3 людини.