header_logo

Содержание / 2001 / Оружие и охота №2


Корсунь-Шевченківська битва

Страницы истории

Далеко за обрій сягають поля Корсуньщини. Саме тут у січні-лютому 1944 р. у смертельному двобою зійшлися страшні сили.

Корсунь-Шевченківська битва — одна з найбільших та найважливіших битв минулої війни, одна з блискучих операцій по визволенню Правобережної України від іноземних загарбників, яка завершилась повною ліквідацією чисельного угруповання німецько-фашистських військ.

Після битви на Курській дузі стратегічний наступ Радянської Армії в другій половині 1943 р. успішно продовжувався. До початку 1944 р. війська 1-го, 2-го, 3-го і 4-го Українських фронтів визволили Київ, Черкаси, Дніпропетровськ та багато інших міст, захопили важливі оперативні плацдарми на Правобережній Україні.

Безпосередньо оточенню й розгрому німецько-фашистських військ у районі м. Корсуня (зараз м. Корсунь-Шевченківський, Черкаської обл.) передувала низка наступальних операцій.

В середині течії Дніпра ворогу вдалося утриматися лише в районі Канєва. Корсунь-Шевченківське угруповання військ противника виступало між суміжними флангами 1-го (командуючий генерал армії М.Ф. Ватутін) та 2-го (командуючий генерал армії І.С. Конєв) Українських фронтів і сковувало свободу маневрування.

Німецько-фашистське командування дуже укріпило район виступу. Ліквідація Корсунь-Шевченківского виступу стала першочерговим завданням 1-го і 2-го Українських фронтів, що розгорнули загальний наступ з метою повного визволення Правобережної України.

Карта бойових дійФронтам, зокрема 2-му Українському, довелося здійснити складне і важке перегрупування військ. 12 січня 1944 р. Ставка Верховного Головнокомандуючого поставила перед командуванням фронтами завдання — зустрічними ударами під основу Корсунь-Шевченківського виступу оточити й знищити німецько-фашистське угруповання. В цей час фашистське командування зосередило на Правобережній Україні 93 дивізії, з яких 19 танкових. Безпосередньо в Корсунь-Шевченківському виступі (основа виступу мала 130 км завширшки, а його площа становила близько 10 тис. кв. км) оборонялись правофлангові з’єднання 1-ї танкової армії та лівофлангові з'єднання 8-ї польової армії німців у складі дев’яти піхотних, одніє танкової дивізій, однієї моторізованої бригади, кількох окремих танкових батальйонів і дивізіонів штурмових гармат. На лінії 1-го і 2-го Українських фронтів діяла 4-та повітряна армія німців, у складі якої нараховувалось до 500 бомбардувальників, а також до 270 винищувачив та близько 250 літаків-розвідників.

Початок наступу війська 2-го Українського фронту здійснювали на північ від Кіровограда суміжними флангами 4-ї гвардійської і 53-ї армій, військами 14 стрілецьких дивізій при підтримці головних сил авіації фронту. Було вирішено прорвати оборону супротивника на ділянці Вербівки-Василівки, і подалі розвивати наступ на Шполу й Звенигородку. На лінії 53-ї армії планувалось ввести в бій 5-ту Гвардійську танкову армію у складі 205 танків, яка після прориву оборони супротивника повинна була вийти в район Шполи, захопити Звенигородку та, з’єднавшись там з рухомими військами 1-го українського фронту, разом створити зовнішній фронт оточення.

Внутрішній фронт оточення створили 4-та гвардійська армія (командуючий генерал-майор О.І. Рижов, з 3 лютого 1944 р. — командуючий генерал-лейтенант І.К. Смирнов) у взаємодії з 52-ю армією (командуючий генерал-лейтенант К.А. Коротєєв) і резервами фронту.

5-ту і 7-му гвардійські армії, розташовані в районі на захід і південно-захід від Кіровограда, та 52-гу армію, розташовану у напрямку Малого Старосілля і Городища, передбачалося використати з метою відвернення сил і уваги ворога від напрямку головного удару та ще й від двух допоміжних ударів.

Для удару по тилах Корсунь-Шевченківського угруповання разом з 5-ю гвардійською танковою армією тримався у резерві 5-й гвардійській Донський кавалерійський корпус.

Ударне угруповання 1-го Українського фронту у складі 40-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта П.Ф. Жмаченка, 27-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта С.Г. Трофименка та 6-ї танкової армії під командуванням генерал-лейтенанта А.Г. Кравченка повинно було наступати з району Білої Церкви в напрямку Звенигородки.

На 2-гу і 5-ту повітряні армії генералів С.Я. Красовського та С.К. Горюнова покладались завдання по підтримці війск з повітря.

В ніч на 24 січня війська 2-го Українського фронту перейшли в наступ: після недовгого артиллерійського обстрілу на світанку почалася атака передових батальйонів. Слід за ними були введені в бій головні сили 4-ї гвардійської і 53-ї армій. В 14.00 того ж дня була задіяна в бій 5-та гвардійська танкова армія (командуючий генерал-полковник П.Д. Ротмістров), яка подолала другу смугу оборони супротивника і оволоділа Капітонівкою та Журавною, де і закріпилася. З ранку 27 січня 20-й і 29-й танкові корпуси 5-ї гвардійської танкової армії продовжували наступи на Шполу.

На флангах прориву Радянських військ гітлерівці створили сильні угруповання: на лівому — в складі трьох танкових та кількох піхотних дивізій, на правому — танкові дивізії СС "Вікінг" і три піхотних дивізії. 27 січня обидва німецькі угруповання наступом у напрямку на Оситяжну спробували перешкодити утворенню Корсунь-Шевченківського "котла". Жорстокі бої пройшли на всій ділянці прориву. Складним стало становище 5-ї гвардійської танкової армії. Танкісти 20-го і 29-го танкових корпусів показали небувалу хоробрість та героїзм, відбиваючи атаки ворога.

З метою відвернення загрози прориву на флангах командуючим 2-м Українським фронтом були введені в бій війська 4-ї гвардійської і 53-ї армій. Танкісти, при підтримці авіації (зокрема 1-го штурмового авіаційного корпусу під командуванням генерал-лейтенанта В.Г Рязанова та 6-го винищувального авіаційного корпусу під командуванням генерала О.В. Утіна), відбили всі атаки німців і значно розширили фронт прориву.

Карта бойових дійВ ніч на 28 січня, з метою виходу в тил ворога, почалося введення в бій 5-го гвардійського Донського кавалерійського корпусу під командуванням генерал-майора О.Г. Селіванова.

28 січня танкове кільце замкнулося. Механізовані підрозділи 20-го гвардійського танкового корпусу під командуванням генерал-лейтенанта І.Г. Лазарєва зайняли Звенигородку. Першими увірвалися частини 155-ї і 8-ї гвардійських танкових бригад, водночас назустріч їм прорвалися воїни 233-ї танкової бригади 6-ї танкової армії 1-го Українського фронту.

Для створення внутрішнього фронту оточення слідом за танковими корпусами наступали з’єднання 27-ї, 4-ї гвардійських армій і 5-го гвардійського кавалерійського корпусу, підсилені артилерією. 31 січня був вже створений міцний фронт оточення.

Оточенними виявились 11-й і 42-й німецькі армійські корпуси, до складу яких входили 112-та, 88-ма, 72-га, 82-га, 167-ма, 168-ма, 57-ма, 332-га піхотні дивізії, 213-а охоронна дивізія, танкова дивізія СС "Вікінг", мотобригада СС "Волонія" та багато різних окремих частин, всього близько 80 тисяч солдат і офіцерів, приблизно 1800 гармат і мінометів, понад 250 танків і багато іншої військової техніки.

Для того щоб визволити оточені дивізії противник зосередив в районі Новомиргорода чотири танкові дивізії.

Для створення зовнішнього фронту оточення командуючому 5-ї гвардійської танкової армії був підпорядкованний 49-й стрільцький корпус, а 6-ї танкової армії 1-го Українського фронту був приданий 47-й стрілецький корпус.

В період з 1 по 3 лютого противник застосував зовні танкові тарани на лінії 2-го Українського фронту силами 13-ї, 11-ї, 3-ї та 14-ї танкових дивізій, але всі спроби терпіли крах. Тоді німецьке командування перемістило бої на лінію 1-го Українського фронту, зосередивши кілька своїх дивізій (з яких три танкових), на вузький ділянці. Туди прибула з резерву 2-га танкова армія під командуванням генерал-лейтенанта С.І. Богданова, і всі спроби противника прорватися до оточених військ були зірвані. Противник вдався до відчайдушних спроб визволити свої війська з оточення 8 танкових і 6 піхотних дивізій. Спроби організувати постачання матеріальних засобів повітряним шляхом були зірвані. Авіація і зенітна артилерія знищили за кілька днів до 200 німецьких транспортних літаків. 8 лютого оточеним німецьким військам було пред'явлено ультиматум — скласти зброю. Але ця пропозиція була відхилена, і бої поновилися з більшою жорстокісттю.

8–10 лютого противник здійснив шалені атаки з метою прориву оточення. 27 армія відбивала атаки ворога. Сюди було перекинуто кілька дивізій 4-ї гвардійської армії та 5-й гвардійський кавалерійський корпус.

11 лютого противник у складі восьми танкових і восьми піхотних дивізій перейшов у наступ на зовнішньому фронті. 12 лютого військам оточеного угруповання вдалося пробитися на лінії 12-ї армії і вийти в район Шендерівки. Це був найбільш критичний день операції. Створилась загроза виходу ворога з оточення. Сюди були терміново перекинуті танкові, стрілецькі, артилерійські та інженерні частини з інших ділянок фронту. Відлига та бездоріжжя сковували просування танків.

Продовжувались напружені бої. Командування оточеного угруповання, втративши надію на допомогу зовні, вирішило здійснити в ніч на 17 лютого спробу вирватися з "котла". У середині ночі німці колонами під час сильного снігопаду і хуртовини рушили на позиції Радянських військ. Основний натиск ворога прийшовся на 27-му і 4-ту гвардійські армії. 18-й і 29-й танкові корпуси, а також 5-й гвардійський кавалерійський корпус отримали наказ — йдучи назустріч один одному, полонити або знищити ворога. Ранком 17 лютого всі угруповання ворога були знищені.

Так повним розгромом і полоном ворога закінчилася Корсунь-Шевченківська операція.

Противник втратив 55 тисяч солдатів і офіцерів убитими й пораненими, понад 18 тисяч полонених. Лише 30 тисяч гітлерівців ціною неймовірних зусиль зуміли вирватися з кільця, кинувши важку зброю.

Багато сотен і тисяч Радянських воїнів віддали життя за цю перемогу. Разом з воїнами регулярних військ мужньо билися в тилу ворога партизани. Неоціненну допомогу надавало нашим військам і місцеве населення.

Корсунь-Шевченківський "котел" бійці називали другим Сталінградом. Противник був остаточно відкинутий від Дніпра в його середній течії, та створені сприятливі умови для проведення наступних операцій Радянських військ на Правобережжі України та визволення півдня країни від гітлерівських окупантів.

Після Сталінградської битви, з початку Великої Вітчизняної війни, Корсунь-Шевченківська операція була другою великомасштабною операцією з оточення.