header_logo

Содержание / 2002 / Оружие и охота №3


Зооморфна символiка на нарукавних знаках



Людина живе у світі символів із часів прадавніх, доісторичних – з періоду пізнього палеоліту. Символ – одна з наймогутніших підвалин культури. Символ – знак, що містить закодовану інформацію Слід відрізняти символи універсальні, специфічні, випадкові, міфологічні, первісні, традиційні, колективні, індивідуальні, релігійні та ін. Символіка – поняття загальнолюдське і водночас національно специфічне.Символи і символіку тлумачать на побутовому, філософському, естетичному, психологічному, мовознавчому, містично-окультному та інших рівнях.

Українська система символічного відображення світу належить до найдавніших. Більшість геральдичних знаків-символів сягають своїм корінням давнини, первісного міфологічного світогляду предків.

Дуже різноманітна і різнобарвна символіка присутня на нарукавних знаках військовослужбовців частин, підрозділів та установ Збройних сил України.

Окрім земельних геральдичних символів та загальновійськових емблем родів військ, на нарукавних знаках дуже часто зображають зооморфні символи – тварин, птахів, підкреслюючи тим самим власну силу і спритність. Така символіка несе в собі глибокі історичні корені і має прадавнє значення. Тому хотілося б детальніше розглянути історію виникнення деяких давніх зооморфних знаків-символів.

З одного боку, звір в символіці – символ агресії, дикого в людині; з іншого – тварина сприймається як джерело мудрості й сили завдяки своїй причетності до таємниць природи.

Давні єгиптяни вважали, що певні тварини можуть втілювати космічні і божественні енергії. Дванадцять звірів 12-річного колобіжного циклу є архетипними символами (тобто первісними ідеями) і являють собою замкнутий цикл енергій. Тому традиція перейняти на себе силу зображуваного звіра бере початок від первісних людських колективів, які поклонялися певному тотемному звіру. Це було пов’язане з вірою в походження роду чи клану від спільного тваринного предка. Недаремно члени таких колективів ще не мали індивідуальних імен, а звалися відповідно до тотемної приналежності –"син орла", "донька змії" тощо.

Характерною зображальною рисою звірів в геральдиці є так зване "озброєння". Цей термін означає дрібні характерні деталі емблем тваринного походження. До "озброєння" відносяться кігті, лапи, дзьоби, роги, копита, зуби, язики, очі. Озброєна геральдична тварина завжди агресивна, розгнівана, вона висловлює вимогу, наступальність. Ці частини в деяких випадках виділяють іншим кольором, ніж колір геральдичної чи емблематичної тварини, і саме такі фігури називаються "озброєними". Особливо яскраво елементи "озброєння" тварин видно на таких нарукавних знаках: 1-ої окремої танкової бригади (червона паща вовка), аеромобільно-десантної механізованої мобільної групи (червоні очі та паща ведмедя), 2-ої аеромобільно-десантної мобільної групи (розкрита паща тигра), комендантського підрозділу (вовк з червоною пащею), 985-го штурмового полку (кігті і зуби тигра) та ін. Якщо ж ці частини не виділені окремим кольором, то емблема вважається неозброєною. Таке зображення свідчить про спокій, витримку, миролюбність.

Одним із тваринних символів, зазвичай зображуваних на нарукавних знаках, є вовк (підрозділ спецпризначення, комендантський підрозділ, 1-а танкова бригада, морська піхота). Традиційно вовк є символом зла, ненаситності.

У міфології стародавніх римлян вовк фігурує як священна тварина бога війни Марса. Культ воїна-вовка був поширений у кельтських та германських племен. Перед боєм воїни-вовки надягали спеціальні вовчі шкури, намисто з вовчих зубів, а також вживали наркотичні напої. Такі звіроподібні воїни йшли першими у бій, ревучи та виючи по-вовчому. На цьому грунті в Європі набули поширення легенди про песиголовців, перевертнів та вовкулак.

У давніх індоєвропейців молоді юнаки проходили обряд ініціації – посвячення у справжні воїни – у чоловічих громадах, які за своєю організацією нагадували вовчі зграї. Такі посвячення відбувалися на початку зими, коли вовчі зграї особливо активні. На українських землях осередком культу вовка було Полісся (де переважала лісиста місцевість). Саме тут найбільш поширені казки та легенди про богатиря, народженого собакою – сукина сина, Сучича. Саме в цей час юнака обв"язували бойовим поясом зі зброєю, і він ставав справжнім дорослим воїном-вовком.

В Україні бойовий пояс був відомий вже 5 тис. років тому. Його зображували на кам’яних статуях воїнів прадавніх кочових племен (наприклад, кіммерійців), що мешкали в українських степах. В українських переказах за допомогою такого заговореного пояса чоловік перетворювався на вовка. Якщо його зняти, вовк знову стане людиною.

Влада над вовками приписується святому Юрію. На нього перенесено риси язичницького бога-громовика, а вовк є зооморфним зображенням демона. "Вовчі свята" святкували весною, в день святого Юрія, 23 квітня (6 травня). Святого Юрія називають вовчим пастухом, а вовків –"Юрієвими собаками", "псами Святого Юра". Вовки їдять тільки те, що вкаже їм святий Юрій. Ритуалами вони пов"язані з культом журавлів як солярних (сонячних) птахів. І тому в казках, пов’язаних із пошуком жар-птиці вовк часто виступає в ролі чарівного помічника ("Іван-царевич та сірий вовк").

Образ святого Юрія (Георгія) традиційно пов"язаний ще з одним звіром, точніше "гадом" – Змієм (або Драконом).

Змія – одне з найсуперечливіших творінь природи в символіці різних народів. На Сході змія є символом мудрості. В архітектурі народів майя простежується зміїний стиль. У африканських народів боги-змії втілюють ідею безсмертя, оскільки мають здатність змінювати свою шкіру, тобто оболонку свого фізичного існування. Змія, що кусає себе за хвіст – символ вічності. Змія, що обвиває чашу – символ сучасної медицини.

На Сході змія втілює рухому природу води й вогню. В культурі Китаю небесний Дракон (Змій) є символом імператорського дому. Його називають родоначальником перших імператорів. Він – символ животворних сил. Як символічний посередник між землею і зоряним всесвітом Змій-Дракон є головним персонажем більшості східних міфологічних мотивів. Багато дослідників вказують на праісторичну глибину походження цього образу.

В усно-поетичній та образно-творчій мистецьких традиціях Змій набуває найрізноманітніших перетворень – від міфічного предка (Чоловік-вуж) до злого демона, поглинаючого все живе. В українському фольклорі Змій як володар стихії не просто поєднує середовище Землі і Неба, але й часто приводить світобуття до завершальної стадії його становлення. Міфологічні сюжети доволі різні, але суть одна: Змій помирає, а світ оновлюється.

Зв’язок світового дерева із Змієм – архетип, що розповсюджений по всій Євразії. Змій спокушає людину, приводить її до скоєння гріха і тим самим полонить душу людську. В казках на боротьбу зі Змієм завжди виходить Син Людський. Убивши Змія, він започатковує нове життя – одружується з визволеною красунею. Тобто, поборовши Змія, казковий герой звільняє полонену душу, і дерево життя відроджується. Образ дерева символізує первісне буття і уособлює внутрішню (невидиму) суть світобуття. Герой-Змієборець – людина, яка є подобою бога і символізує вищу форму (завершальну стадію) буття. В образі людини уособлюється видима (зовнішня) суть світобуття, душа світобудови.

В християнській культурній традиції широко відомий іконописний образ святого Юрія-вершника, який списом вбиває змія. За легендою Юрій врятував місто, в якому змій викрадав молодих юнаків і дівчат, молитвою. Красуня Єлизавета звернулася до нього за допомогою. Він зняв свої обладунки і підійшов до чудовиська беззбройним. Ставши перед змієм на коліна, Юрій почав молитися. Змій затих, а опісля, знесилений словами молитви, схилився перед воїном. Люди, побачивши таке чудо, вислухали проповідь Юрія і охрестилися. Проте для давньої іконописної традиції характерний і інший образ Юрія – поргуддя. Образ змія виник значно пізніше, за часів татаро-монгольської навали, і осмислювався як символ "поганища", ворога. Таким є і зміст образу змія в народних казках тієї доби. Зображення Святого Юрія зі Змієм є на нарукавних знаках всіх частин і підрозділів 51 мотострілецької дивізії, оскільки Юрій, за історичними свідченнями, – покровитель міста Володимир-Волинського, де розташована ця дивізія. Зображення Дракона в українській земельній геральдиці можна зустріти на гербі м.Старий Крим – найдавнішої столиці Кримського ханства. У військовій символіці зображення Дракона є на нарукавному знаку 3-ої бригади армійської авіації, символізуючи, напевно, швидкість повітряного пересування. Але чомусь на тілі він має ще й геральдичну лілію, яка, як відомо, є символом чистоти...

Історично найпоширенішим і улюбленим зображенням звіра на гербах є зображення лева. Лев є символом царської влади, символом вогню і сонця. Атрибутами геральдичного лева є лук і стріли, шабля, меч, сокира тощо. Основна геральдична форма – лев на задніх лапах , зображений в профіль. До того ж на голові позначається одне око і одне вухо, язик виходить із пащі. Такий лев – символ сили, мужності і великодушності. Розрізняють також інші варіанти зображення. Якщо на гербі більше двох левів, вони називаються левенятами. Якщо тварина зображена в стані руху, тобто на трьох лапах, а четверта піднесена вгору – таке зображення називається леопардом. Це – геральдичний символ мужності і відваги. Лев може бути озброєним (кігті і язик пофарбовані відмінним від решти тіла кольором); коронованим, якщо на його голові корона; сумирним, якщо він без зубів, кігтів і висунутого язика. В державних гербах коронований лев – емблема влади над підданими.

Зображення лева в геральдиці більш характерне для західно-українських земель. Вже на початку ХІV ст. золотий лев на синьому полі стає символом Галицько-Волинського князівства. Із середини ХV ст. зображення коронованого лева відоме як герб Руського воєводства, яке об’єднувало Львівську, Перемиську, Сянську, Галицьку, Холмську землі та окреме Жидачівське староство у складі Львівських земель. На нарукавних знаках військовослужбовців зображення лева присутнє в багатьох підрозділах і частинах, переважно Західного Оперативного Командування (символіка частково перейшла ще від Прикарпатського Військового округу): обчислювального центру штабу ПрикВО, 18-ої окремої роти гарнізонної служби ПрикВО, 1-ої бригади залізничних військ, 239-го військового полігону, 43-го окружного полку охорони, 509-го окремого протитанкового дивізіону, 259-ї окремої роти супроводження військових вантажів, окремого десантно-штурмового батальйону окремої бригади морської піхоти ВМС, змішаного аваційного полку, 314-го окремого батальйону охорони та обслуговування та ін.

В міфологічних легендах про походження ведмедя – ще одного з персонажів нарукавної символіки – варіюють загальноарійські вірування. Культ ведмедя у давні часи мав величезне значення. Ведмідь був для первісних людей найлютішим з усіх звірів, яких вони тільки зустрічали в лісі. На півночі це був цар лісів, який, окрім сили, розуму, хитрості, вражав ще й тим, що міг ставати на задні лапи, нагадуючи собою людину. Залишався лише один крок до визнання ведмедя перевертнем людини, що й спостерігається в усній народній творчості різних народів. Людина-ведмідь, син ведмедя й жінки – поширений персонаж фольклору різних країн. Ведмідь – тотемна тварина багатьох північних народів, він слугував символом зв'язку між небом і землею. В геральдиці ведмідь за те, що передбачає погоду, вміє вчасно ховатися в барлозі, вважається символом передбачливості. А ще – це символ добродушності, буйності, богатирської сили, неповороткості, ледачості, ніжних материнських почуттів. На військових нарукавних знаках його зображення переважає в символіці артилерійських підрозділів.

На нарукавних знаках підрозділів аеромобільних військ, розвідувальних та спецпідрозділів присутнє зображення летючої миші ( 54-й окремий розвідувальний батальйон 30-ї танкової дивізії, 50-й центр спеціальної підготовки аеромобільних військ, 1457-й розвідувальний артилерійський полк, 16-й окремий розвідувальний полк 93-ї мотострілецької дивізії, частина особливого призначення, розвідувальний батальйон, командно-розвідувальний центр, морський радіотехнічний загін ВМС, розвідка аеромобільних військ, 23-й розвідувальний підрозділ та ін.). у часи Середньовіччя миші, особливо летючі, вважалися одним з праобразів диявола. Загалом летюча миша втілює в собі сліпоту і є невід"ємним атрибутом ночі. У східному календарі роком Миші починається дванадцятирічний цикл. Миша – чоловічий знак (Ян, твердий, світлий). За українськими переказами звичайні миші перетворюються на летючих, скоштувавши свяченої паски на Великдень. Нічний спосіб життя, незвичний зовнішній вигляд, безшумний політ, перепончасті крила замість передніх лап, схильність до мороку – все це послужило причиною для поширення забобонних вигадок про летючих мишей. Сучасні ж вчені доводять, що система ехолокації летючих мишей набагато перевищує винайдений людиною ехолокатор.

Хижак тигр на Сході – символ благородства і щастя. В Європі – символ міцності і кровожерливості. Це – символ переважно спецпідрозділів, які діють в екстремальних ситуаціях (підрозділ спецпризначення аеромобільних військ, спецпідрозділ охорони, 985-й артилерійський штурмовий полк, окрема рота радіоелектронної боротьби 93-ї мотострілецької дивізії). Зустрічаються також зображення інших представників "родини котячих": рисі (10-а бригада морської піхоти, окремий підрозділ військ ППО) та пантери (102-й вузол тропосферного зв'язку).

Скорпіон (присутній на нарукавному знаку підрозділу аеромобільних військ) – символ зла і смерті, мудрості і саморуйнування. Потрапивши в безвихідне становище (наприклад, в кільце вогню), скорпіон жалить себе, надаючи, таким чином, первагу самовбивству, аніж мученицькій смерті.

Павук, з одного боку, – символ зла і диявола, який снує павутину для душ грішників. Проте, в українців павук користується особливою повагою. В українському фольклорі про павука збереглося мало згадок. Із стародавніх повір'їв і обрядів перед нами постає образ павука-ткача, що снує нитки-промінці, засновує світ. Про павуків існує повір'я: вбивати їх не можна, бо лихо буде, але з хати їх виносять; як павук заснує павутину, то будуть гості чи якась вістка. За давнім українським звичаєм на свято Нового року в хаті підвішують величезну гірлянду, вив"зану із соломи, що має назву "павук". У військових підрозділах символіку павука мають: 31-а окрема рота радіоелектронної боротьби, 53-й окремий радіотехнічний батальйон, віднаходячи тим самим спорідненість між павутиною "природного ткача" і павутиною радіоелектронних хвиль.

Рідше на нарукавних знаках зустрічається зображення таких тварин, як олень, кінь, бик. Зображення оленя міститься на нарукавному знаку 10-ої інженерно-саперної бригади (м. Вінниця), 22-ої бригади радіаційно-хімічного і бактеріологічного захисту, 64-ої бригади матеріального забезпечення.

Олень був об'єктом поклоніння у багатьох народів. Грація і швидкість оленя зробили його символом естетичної безпосередності. За німецькими віруваннями, олень здатний одним своїм запахом відлякати змію. Завдяки цій якості олень став символом боротьби зі злом, емблемою благородного воїна, сильного не стільки фізично, скільки морально. В українській геральдиці олень є символом мисливства. Зображення оленя зі стрілою в шиї присутнє на гербі м.Самбіра.

Зображення коня (у варіанті Пегаса – крилатого коня) зустрічається на нарукавному знаку автобази тилу ВПС та 102-ої бригади матеріального забезпечення. Взагалі кінь у геральдиці символізує швидкість і невтомний біг, безстрашність, військову доблесть і славу. Проте Пегас є загальноприйнятим символом творчого, поетичного натхнення. За грецькою міфологією, Пегас – чарівний кінь, що народився із тулуба вбитої Персеєм медузи Горгони. Пізніше – вознісся на Олімп, де дістав Зевсу блискавицю. На ньому міфічний герой Беллерофонт переміг триголове чудовисько Химеру. Очевидно, зображаючи крилатого коня Пегаса на нарукавному знаку, військові мали на меті підкреслити власну надзвичайну швидкість пересування.

Зображення бика на нарукавних знаках танкових та механізованих підрозділів (30-а танкова дивізія, 319-й механізований Краматорсько-Бєлградський полк) має символізувати силу і міць цієї тварини.

На детальніший розгляд заслуговує також "пташина" група образів-емблем, яка своєю символікою пов'язана з авіацією, повітряноплавальними підрозділами. В цій групі яскравим лідером по зображуваності виступає орел (93-а мотострілецька дивізія, 1-а аеромобільна дивізія, 23-я аеромобільна бригада, бригада спецпризначення, 95-й учбовий центр аеромобільних військ, бригада охорони ГШ ЗСУ, загальновійськова символіка ВПС, 24-а авіаційна база, 5-й авіаційний корпус, 14-й авіаційний корпус, 13-а дивізія важкої бомбардувальної авіації, 95-а десантно-штурмова бригада, 95-а окрема аеромобільна бригада, 289-а дивізія бомбардувальнолї авіації, 223-й винищувальний полк та ін.).

Орел – символ хоробрості. У римлян і греків орел вважався птахом Юпітера-Зевса і був земним царем птахів. Він втілював сонце, якому всі поклонялися. В геральдиці – це символ влади, панування, великодушності і прозірливості. На гербах найчастіше зображується в польоті з піднятими крилами. Буває одно- і двоголовим. Двоголового орла вперше використав Костянтин Святий, аби показати, що Римська імперія, незважаючи на свій розпад, все ж становить єдине ціле. Внаслідок цього чорного двоголового орла називають імператорським. При описі герба та інших геральдичних знаків у орла слід вказувати колір язика, кігтів і ніг, якщо він відмінний від основного кольору.

В українських легендах про орлів головну роль відіграють давні міфічні уявлення. Орел – не тільки цар-птах. Орли походять від царів, через що їх зображення й досі карбують на царських печатках. Орлів не можна вбивати. Мисливець, перш, ніж вистрілити в цього птаха, мусить спитати його тричі: чи нажився він на світі? Якщо нажився, він подивиться прямо на мисливця, а коли ще не нажився, відвернеться від нього. Вважали, що орла навіть черви не їдять, він ніколи не засмердиться. Також вірили, що в орлиному гнізді неодмінно є гроші. Це повір'я пов'язане з тим, що птахи, переважно сороки та ворони, викрадають золоті й срібні речі. А ще воно грунтується на тому, що народ звик бачити зображення орла на монетах і взагалі на всіх грошових знаках. Міфічними "гібридами" орлів були грифони – крилаті чудовиська з тулубом лева і головою орла (нарукавні знаки 40-ї окремої аеромобільної бригади, 79-го аеромобільного окремого полку). Зображення грифона дуже поширене в давньоруській орнаменталістиці, трапляється у розписах Софійського собору в Києві, на археологічних знахідках у Галичі, Звенигородці та інших містах України. Фантастичний грифон у геральдиці є уособленням пильності та зіркості. Птах яструб – символ надзвичайної кровожерливості, жорстокості, зла і безрозсудності під час полюванні. Його зображення теж зустрічається на нарукавній символіці авіаційних підрозділів військ. Цей птах харчується виключно живими, сильними і здоровими тваринами чи птахами. Головна риса яструба – захопити зненацька, із засідки. Пташенята яструбів потребують багато корму – інколи виживає найсильніше, поїдаючи своїх слабших братів.

На противагу яструбові благородним птахом вважався сокіл. Цей птах в Давньому Єгипті був священним символом сонця. Вбивство сокола вважалося великим гріхом. Символічне зображення сокола – око (шар) з крилами – знак "третього ока". У слов'ян цей птах визнавався як символ сили, мужнього козака, доброго молодця. Соколине полювання – атрибут княжого двору, знаті. Сокіл протиставляється вороні, як втіленню злих сил: "Де соколи літають, там ворону не пускають".

Символом мудрості вважається сова. Зображення цього птаха присутнє на нарукавній символіці бригади особливого призначення. В українській народній поезії сови, сичі – найзловісніші птахи, оскільки є птахами нічними, хижими. Сова стала символом усього темного, похмурого. За українськими народними віруваннями сови й пугачі походять від кішок, тому й мають вони котячі голови, а крик їхній нагадує крик кішки. Крик сови й пугача на хаті віщував пожежу або смерть. В Біблії сова згадується як нечистий птах. Єгиптяни вважали сову символом смерті. В Середньовіччі їх ототожнювали з дияволом, який боїться сонячного світла, тобто Христа. Проте до цього птаха, як і до будь-якої тварини, все ж не ставилися надто суворо, проте з великою повагою. Ця та інша символіка за умови її глибинного тактування набуває цілісного значення. Тому й не дивно, що звернення до прадавніх культурних традицій може стати у нагоді при створенні сучасної військової символіки та емблематики.