header_logo

Содержание / 2002 / Оружие и охота №4


Бекасина дуэль



З настанням весни для птахів та звірів починається пора кохання і таїнства продовження роду. Кожна тварина намагається знайти собі гідного супутника і продовжувача роду. Для цього природа одних наділила неперевершеним кольором оперення та чудовим мелодійним співом, від якого неможливо втриматися самичці.Інші доводять свою перевагу у весняних двобоях та турнірах. Найсильніший отримує право продовження роду з уподобаною подругою. Майже всі мисливці бачили або знають про весняні токовища глухарів та тетеруків, про несамовиті ігрища турухтанів, рознаряджених так, що й годі знайти двох однакових, та перепелині падьпадьомкання від зорі і до зорі. Дупелині ігрища вночі та бійки на току мало хто бачив чи вже мабуть і чув про такі, бо мало залишилось у нас цієї чудової мисливської птиці. Про бекаса, "молодшого брата" дупеля, знають багато мисливців. Особливо власники лягавих собак. І напевне чули по весні його шлюбну пісню. Власне не пісню, а звук, який він здатен видавати хвостовим оперенням, спочатку підіймаючись по спіралі вгору, а потім стрімко падаючи. Під час падіння пір’я вібрує, і виходить звук, віддалено схожий на бекання баранчика. Повторюю віддалено, бо це треба почути. Чесно кажучи, цей звук ні з чим зрівняти – це просто пісня токуючого бекаса. Покружлявши отак і вволю намилувавшись своїми здібностями пілота і співака водночас, бекас спускається до подруги, яка чекає його на землі десь під болотняною купиною. Далі здійснюється те, що й повинно статися, – згодом бекасиха мостить гніздо.

Це все так повинно бути в ідеалі. В багатьох мисливських книгах описано і токування бекаса, і все його нехитре життя-буття. Але навіть життя такої маленької пташки, як бекас, не втиснеш в просту схему: народження-ріст-розмноження. І у цьому житті є свої таємниці, взаємовідносини, трагедії і фарс. Одну історію з бекасячих "пристрастей" мені довелося спостерігати.

Трапилося це у травні минулого року. Я ходив по заплавах та заливних луках вздовж річки Десна в пошуках бекасячих місць для того, щоб в другій половині червня натаскувати по молодим бекасам свою лягаву собаку, курцхаара Азу, якій сповнився рік. О цій порі токовища вже в основному скінчилися, і бекасихи давно сиділи на гніздах, а у деяких мабуть вже з’явилися пташенята. Тому мою увагу привернув характерний звук токуючого бекаса, і невдовзі я його побачив. Він робив все, як і належить. Крутий по спіралі підйом – і кидок донизу з бряжзчанням хвоста. Не встиг він зробити і двох таких "піке", як з другого кінця лугу піднявся другий бекас і стрімко кинувся до нього. Він прогнав "токувальника" низько над землею два кола по периметру луга, і вони удвох упали у траву. Тоді знову піднялися і ще пролетіли коло. Летіли мовчки, швидко і низько над землею. Знову впали в мокру лугову траву в метрах десяти від мене. Я закляк на місці і спостерігав, що буде далі.

А далі бекаси стали один проти одного і почали хитати головами вверх-вниз. Тоді розійшлися на чотири-п’ять (бекасиних) кроки і кинулися один на одного, б’ючи ногами і дзьобами немов шпагами. Я такого зроду не бачив та й не чекав від сумирної на перший погляд пташки. Дуель тривала за всіма правилами. Спочатку переговори, кивки головами, відхід до "бар’єру" і атака. У мене був з собою фотоапарат, і я зробив перший знімок, коли птахи зчепилися. Та відстань була задалекою, і їх було ледь видно в видошукачі. Я зробив кілька кроків вперед – знімок. Ще два кроки – знімок. Всі три знімка було зроблено у момент, коли бійці кидаються один на одного і підстрибують над травою. Та ось вони мене угледіли і вмить, як і належить бекасам припали до землі. Я загубив їх з поля зору. Роблю ще крок вперед, і бекаси оба зразу зриваються з характерним "к-хе" і стрімко з викрутасами летять далі шукати спокійніше місце без глядачів, щоб продовжити свій поєдинок. Що їх спонукало до таких дій, не знаю. Маю тільки припущення. Самець бекаса участі в вирощуванні молодняка не приймає. Але завжди знаходиться поблизу гнізда, де бекасиха висиджує яєчка. Побачивши і почувши "нахабу", який на його території надумав залицятися до його благовірної, зразу кинувся в атаку, щоб провчити бідолаху, якому мабуть не пощастило знайти собі подругу.

От такі майже шекспіровські пристрасті. Повторюю, це тільки припущення, і я далекий від того, щоб надавати людських якостей цим пташкам. Але все це я бачив на власні очі, і фотографії*, ось вони – лежать переді мною...