Кожен мисливець має знати дві речі.

Філософський трактат

Кожен мисливець, який себе поважає, має знати дві речі: рушницю і дружину — в чужі руки не дають. Щодо дружини, — думайте самі: якщо хто й попросить, краще скажіть: "Не треба мені красивих дітей не чіпайте мою жінку". Ви, мабуть, думаєте, що пишу ці рядки хильнувши грамів двісті. Не без того, але хай це вас не обходить, бо в народі, чув колись, кажуть, що талант не проп'єш, тому — як хочете: хоч читайте далі, хоч ні, та краще, коли почали, дочитайте, бо вам, коли ви справжній мисливець, більш заздритимуть, ніж дадуть добру пораду.

А я — справжній мисливець, бо за п'ятдесят років (це за паспортом, а на думку дружини, мені років 17-18) жодного разу, не хворів, бо нікому не заздрю, а всі болячки людські (карбуйте собі на носі) не від недоїдання чи економічної нестабільності, а від заздрощів — кого "жаба давить", той — повірте мені! — довго не протягне. Мене це не стосується, бо я, хоч і заздрю, та "по-білому" заздрю. Заздрю всім мисливцям, які зі своїми лайками і спанієлями у вихідні, прихопивши бутерброди і до бутербродів, їдуть на полювання, а в мене одні проблеми: сім'я, діти, поломаний телевізор, ненормований робочий день — чесно кажучи, і в церкву сходити нема коли.

З усіх видів фізичної роботи найбільше люблю чистити рушницю, бо це приносить мені насолоду, а ще свого часу великий український філософ Г. С. Сковорода вказував на ідею так званої "сродної праці", сутність якої полягає в тому, що людина лише тоді принесе максимум користі собі, своїй сім'ї, і значить, Вітчизні в цілому, якщо вона виконує роботу, яка їй до вподоби — в іншому випадку — буде халтура.

Та повернемося до того з чого почали і кожен мисливець має мати одну рушницю і одну дружину і не давайте ці речі в чужі руки. З багаторічного досвіду знаю: у мисливців, які мають кілька рушниць, або є коханки, або вони кілька разів одружені, а це, повірте мені до добра не приведе — більшість з них досить часто хворіють... І ще запам'ятайте всі хвороби — від нервів і жлобства і лише одна — від задоволення. То чи потрібне вам таке задоволення? Ви ще читаєте? Як хочете, але я — людина незаздрісна і зичу вам лише добра. Ні, зрозумійте, у мене теж багато вад і шкідливих, на думку дружини, звичок, але лікарняний по блату беру лише на серпень — мені мало двох днів відкриття полювання: у мене свято розтягується на місяць, а потім до Нового року — чищу одну свою рушницю, коли вдома немає моєї єдиної дружини.

Сусід Микола Васильович — те ж саме. У нього теж одна дружина, четверо дітей — і всі схожі на нього, але… Але, і тут я йому заздрю вже "по-чорному" у нього дві рушниці — зареєстрована і дідова незареєстрована. Міліція знає, кілька разів приходила з обшуком. Прийдуть, сядуть, за письмовим столом пишуть протокол, шукають — немає.

А рушницю Микола ховає — куди ви думаєте? — під письмовий стіл. Посидять миліціанти, перехилять з Миколою по парі склянок домашнього вина і йдуть собі.

Отже, я, здається, вас переконав і дві дружини, і дві рушниці — це зайві проблеми. В Миколи весь час, поки п'є з міліціантами вино, коліна дрожать під столом від нервів — буває, навіть хворіє після таких відвідань, але не отією — дружина в нього одна.

Отож, думайте собі, що хочете, а я й надалі чиститиму свою одну рушницю. У мене, як у козака голоти: джинси латані-перелатані, але дуло "іжівки" на сонці, як глянеш, грає всіма кольорами веселки.

Качка

Микола знову прокинувся вночі. Цей сон не дає йому спокою протягом місяця — один і той же сон: він на озері з рушницею; випливають з очерету п'ятеро каченят і запитують Миколу: "Ти не бачив нашу маму?" Микола, прокинувшись, витирає з чола холодний піт, відкривши холодильник, наливає чарку "Хортиці", потім залпом випивши, йде курити на балкон і згадує.

…Серпневий вечір дихав життєдайним теплом. На небі — ні хмаринки. Легенький вітерець погойдав очерет навколо озера.

Де-не-де в очереті дбайливі мисливці вирізали просіки завширшки з мар — подбали, щоб в густих заростях можна було виглядіти — таки що-небудь.

Сонце сідало на вечірньому лузі, коли Микола заглушив старенькі Жигулі і, обережно крадучись, підійшов з рушницею до однієї просіки, глянув у бінокль: там, далі, на чистому час від часу пропливали лиски та великі нирці, але, наполохані тиждень тому під час відкриття полювання, ближче до очерету не підпливали.

У самій гущині час від часу чувся качиний голос — вона хитра і на чисте не випливе.

Микола ніколи не стріляв на льоту — і набоїв жаль, та й, відверто, стрілок він нікудишній: любив, коли десь поблизу пропливе якийсь підранок чи (ще краще), коли щось сяде на поляну. Потім він усьому під'їзду по декілька разів розповідав, як одним пострілом підстрелив трьох лисок. Сусіди лише посміхались, бо знали про Миколину вправність у стрільбі.

Майже посеред просіки випливла велика лиска, зупинилась; Микола не встиг звести свою "іжівку", як птах, відчуваючи небезпеку, пірнув, закинувши ноги догори, і зник. Микола вилаявся і закурив: нервував, бо чомусь соромно повертатись ні з чим додому — сусіди лише насміхатимуться, коли заходитиме в під'їзд. А він дуже любив, коли, заходячи у вхідні двері, всі бачили, як у нього під ременем прив'язані два чи три птахи. Бувало, навіть давав "круг" від гаража, коли йшов додому, щоб більше людей бачило, що він підстрелив таки.

А тимчасом сонце вже ховалося за кронами гірського лісу. З заходу підкрадалися густі сірі хмари. Дмухнув вітер — і повіяло прохолодою. Микола хотів був виходити з очерету, як на просіку випливла качина сімейка — мати-качка і п'ятеро каченят. Пливли повільно, не відчуваючи небезпеку.

Микола довго цілився і вистрілив. Качка, стрепехнувши крильми, опустила голову до води, малі каченята, скиглячи, розпливлися в різні боки.

Микола відчував насолоду від влучного пострілу — він підстрелив хитру качку і всім сусідам скаже, що стріляв з льоту. Не гаючись, скинув штани, і за якусь хвилину-другу забрав трофей.

…Сутінки лягли на озеро. Перші краплі дощу змусили Миколу йти до машини. Зовсім поруч в очереті було чути голоси малих каченят — такі ж, як і після вдалого пострілу.

Вітер дужчав; пішов холодний, зовсім не літній, дощ. Стареньке "Жигулі" рушило з місця, а в очереті, хоч і стемніло, раз у раз чувся той самий голос, що й після пострілу — то каченята кликали свою маму…

Не відчуваючи болю, Микола розім'яв пальцями жар з недопалку, прикурив другу сигарету.

Надворі йшов холодний осінній дощ. Пройшовши, дитячу кімнату, глянув на дітей: доньки у вісні посміхалися. Зайшов у спальню: повернувшись до вікна, спала дружина. Микола ліг, вкрившися ковдрою, але ще довго заснути не міг. Він певно знав, що під ранок знову присняться каченята: випливуть з очерету і спитають: "Ти не бачив нашу маму?"