Весняне небо затягли хмари; другий день не переставав дощ, і від цього навіть у неділю, коли всі уроки були вже зроблені , не хотілося виходити на вулицю: з вікна своєї кімнати Марійка вже з півгодини дивиться, як з гілок берези капають і капають на землю краплинки дощу — сумно, навіть думати ні про що не хочеться…
Мама пішла на базар, тато — на дачу (просто пішов, аби не сидіти вдома і вигуляти собаку). Десь далеко на обрії з’явився просвіт; поволі розсіялись хмари; дощ перестав. Скрипнула хвіртка, голосно і весело гавкнув Рекс: це він сповіщав про повернення додому. Татко щось ніс на руках: якийсь сіренький клубочок — і його погляд був сумним. Марійка відкрила двері; тато зайшов і поклав біля порогу… великого зайця. З татових рук, ніби краплі дощу з гілки берези, капали на підлогу великі краплини крові Марійка швиденько принесла ганчірку, поклала її під зайця.
— Виродки. Доню, це виродки. Розумієш: сезон вже давно закінчився, а вони стріляють. Двоє було їх. Побачили мене і сховалися в лісі. Принеси, доню, марганцю, я оброблю рану — може, виживе, тоді підлікуємо і випустимо.
Марійка допомогла татові обробити рану. Заєць час від часу підводив очі до людей — довіряв.
— Доню, я сходжу за сигаретами, а ти побудь з ним, — попросив Марійку тато.
— Іди, тату, іди, ми його обов’язково вилікуємо і випустимо, — відповіла Марійка.
Повернулась з магаз
ину мама і вже з порогу:
— А це що за звіринець?
— Це поранений заєць, ми вилікуємо його і відпустим, — відповіла Марійка.
— Молодці ви з татом: їсти нема чого, він не працює ніде, всі в мене на шиї сидите ще й ветеринарну клініку тут влаштували. Пішов би й сам застрелив — он дідова рушниця скільки вже років ржавіє. У добрих чоловіків дружини в лисячих шубах ходять.
Марійка все зрозуміла і тихо пішла в свою кімнату. Чомусь згадала однокласницю Надійку: вчителі були у захваті від її лисячої шубки. А коли у класного керівника з’явилась лисяча шапка Надійка з англійської почала одержувати не "3" чи "4", а "10" і "11".
Мама щось робила на кухні. Марійка здогадувалась, але боялась про це думати, хоч знала напевно: себе не обдуриш. Вона лягла в ліжко, накрила голову подушкою і ридала, щоб не чути, як мама кричить на тата:
— Ну й не їж: крім тебе, ще два роти.
Марійка підвелася і глянула у вікно. Знову небо зайняли сірі хмари, пішов дощ. Завив у будці Рекс. З кухні доносився приємний запах смаженини. Марійка довго згадувала татові закривавлені руки. Потім знову лягла в ліжко й заснула.
Смаженини не їв ніхто, мама — теж: три дні вона простояла в холодильнику, і мама винесла її Рексу. Він жалібно заскавчав і не доторкнувся до їжі.