Як відомо — шріт являє собою дрібні свинцеві кульки різного діаметру, якими споряджують патрони до мисливських рушниць (С.А. Кузнецов "Большой толковый словарь русского языка", 1998, с. 284). Недоліком цього шроту є низька ефективність ураження. Метою цього винаходу є підвищення ефективністі ураження тканини шляхом нанесення на поверхню шроту горючих та самозаймистих речовин.Вирішується це за допомогою процесу розташування, на їх зовнішній поверхні дрібних свинцевих кульок шара легкозаймистої пластмаси, який утворює комірки, що заповнюються порохом, при цьому на комірки нанесена самозаймиста оболонка.

Цей метод наочно пояснюється схемою, на якій зображено бойовий шріт у розрізі (див. мал.).

Свинцеві кульки (1) шроту, в залежності від обставин мають різний діаметр, на зовнішній поверхні котрих нанесено шар легкозаймистої пластмаси. Вона утворює комірки (2), наприклад у вигляді глухих отворів з діаметром від 0,1 до 0,3 мм, які заповнені порохом (3). Поверх комірок нанесена оболонка з самозаймистих речовин (4) товщиною 0,8–1,0 мм. Оболонка може бути виконана з суміші фосфору та сірки, або з будь-якої самозаймистої речовини.

Самозапалення виникає на поверхні шроту у процесі тертя на великій швидкості під час польоту (200–800 м/с). Після згорання оболонки займається порох, а далі й комірки з легкозаймистої пластмаси.

Такий бойовий шріт має дуже високу ефективність ураження через те, що процес горіння продовжується і після попадання в тканини об’єкта, що приводить до шокового стану, з якого вийти практично неможливо.

Винахід (патент за № 99084512) належить до конструкції бойового шроту і може знайти широке використання як в збройних силах, так і при полюванні. Цим шротом можна споряджувати гранати, бомби, пакети та інші боєприпаси.