Фазан на новорічному столі
...Телефонний дзвінок розбудив мене о пів на четверту, та чесно кажучи, я вже не спав: я майже ніколи не сплю, коли їду з кимсь на полювання. Обов’язково з кимсь, бо автомобіля не маю, а ходити з рушницею навколо міста по дачах — ніякого задоволення: ще добре, як побачиш заячий слід (дрібниця, але приємно), а то й взагалі нічого не побачиш. скоро й полювати не буде де: більшість полів взято в оренду, а хіба то полювання, коли тобі вказують, що можна, а чого не можна. Тому моїй радості і водночас хвилюванню не було меж, коли зателефонував Борис.
— Так, я практично готовий, заїжджай, — бадьоро відповів знайомому.
Зібравшись, не кваплячись випив велику чашку кави і викурив три сигарети, перевірив рюкзак — ніби все на місці. Вийшов на ганок і зразу почув, як загальмувала біля хвіртки машина. Сумнівів не було: Борис, як і обіцяв, приїхав через десять хвилин. Закриваю хвіртку; під ногами від маленького морозцю рипить сніг; небо засіяне зірками; в блідому сяйві місяця видніється траса, по якій ми попрямуємо за кілька хвилин.
…Ми їхали в Кіровоградську область постріляти фазанів. У Бориса є знайомий єгер, котрий, за його словами, добре знає свою справу. Я не помітив, як заснув у машині. Коли прокинувся, уже розвиднилось. Новенька "десятка" плавно рухалась по асфальтованій дорозі; за вікнами автомобіля змінювалися краєвиди; було приємно просто сидіти, слухати музику, курити і мріяти про фазанів, яких ніколи не бачив.
Борис поглянув на годинник і весело сказав: "За десять хвилин будемо".
Заграла знайома мелодія Борисового мобільного: "Під’їжджаємо, — промовив Борис. — Петрович, єгер, хвилюється, чи ми приїхали. Ось побачиш: він незвичайний єгер".
…Машину залишили у дворі Петровича; городом по межі вийшли в поле. Пройшовши з кілометр, побачили яр, порослий травою, в якому і мали бути фазани. Спанієль Граф біг попереду нас майже не зупиняючись. Ми пройшли вже кілометрів з три, а собака жодного разу не вказав на присутність дичини. Борис підійшов до мене, моргнув, показавши на рюкзак. Я все зрозумів. Борис махнув рукою Петровичу, а я вже готував "поляну". На скатертині з’явилася пляшка горілки, консервовані білі гриби побачивши які, Петрович облизався, шматочки фаршированої щуки. Випивши дві чарки, Петрович став веселішим; розповів нам кілька "правдивих" мисливських історій і запропонував підводитися.
Ми повернули, як не дивно, назад і, пройшовши метрів триста, взяли ліворуч. Граф враз прийняв стойку. Я не встиг зняти рушницю, як праворуч вистрілив Борис. Красеня півня він зняв майже на зльоті. Потім вони стріляли з Петровичем, ніби в тирі вправні стрільці по тарілках. Я теж вистрілив два рази, але промазав. Петрович взяв чотирьох, Борис — п’ять, а я добив-таки свого підранка і радості моїй не було меж.
…По дорозі додому Борис, посміхнувшись, спитав і відповів одночасно:
— Ну як тобі Петрович? Добре знає свою справу: доки не вип’є дві чарки, нікому не покаже гарне місце.
…Ті три чарки, що я випив за день давно вивітрились; Борис "підкинув" мені двох фазанів, тому до додому напередодні Нового року я повертався з трофеями та ще й якими — три фазани.
…Вже три роки я підробляю в Києві Дідом Морозом. За три дні — дві мої учительські зарплати. Але той Новий рік був особливим. Фірма, від n