В історії Афганістану було чимало різних баталій. Квітнева (саурська) революція 1978 р. стала каталізатором чергової війни — ескалації військового втручання СРСР у внутрішні справи Афганістану.Після революції, в грудні 1978 р. в Москві був підписаний договір між Демократичною Республікою Афганістан (ДРА) і СРСР. Радянська сторона взяла на себе зобов’язання практично безкоштовно переозброїти афганську армію. Військове співробітництво почалося негайно. Армія ДРА практично переходила під командування радянських військових радників, чисельність яких до літа 1979 р. перевищила тисячу осіб. Також своїх радників направили інші силові відомства — МВС, КДБ, прикордонні війська.

25–28 грудня 1979 р. Радянський Союз почав введення своїх регулярних військових частин до Афганістану. Фактично у цей день почалась довга і кровопролитна дев’ятирічна війна.

Варіант установки АГС-17 на БТР-60

Варіант установки на МТ-ЛБ 12,7-мм кулемета ДШКМТ. Кулемет у положенні для зенітної стрільби

Кулемет ПКМС, розташований на "всюдиході" Луганського автомобільного заводу

Транспортер МТ-ЛБ з двома 12,7-мм кулеметами: – НСВТ на башті; – ДШКМТ на люці десанту

Результати випробувань захисних гратів пострілом ПГ-7В: грати ушкоджені, броня ціла

Транспортер МТ-ЛБ з встановленими 12,7-мм кулеметами: — 12,7-мм кулемет НСВТ на башті; — 12,7-мм кулемет ДШКМ на люці десанту

Вид башти МТ-ЛБ з розташованим на ній 12,7-мм кулеметом НСВТ і захисними гратами. Зверху — галогенова лампа для нічної стрільби

Урядові афганські війська мали дуже низьку боєздатність, тому на початку 80-х років радянські війська взяли на себе основну частину боротьби з загонами озброєної опозиції. Так, великі угруповування душманів були розбиті в районах Файзабада, Талікана, Тахара, Кандагара, Баграма, Джелалабада та ін. У зв’язку з цим, керівники афганської опозиції відмовились від тактики дій значними силами, розбили свої угруповування на загони чисельністю по 100–200 чоловік, і перейшли до партизанських дій. За допомогою іноземних інструкторів в створених навчальних центрах на територіях іноземних держав поблизу кордонів Афганістана моджахеди вчились володіти сучасною зброєю, засобами зв’язку, методам мінно-підривної справи та ін. Деякі іноземні держави негайно почали постачання військової зброї: 12,7-мм кулеметів ДШК виробництва Китаю, автоматичної стрілецької зброї виробництва Іраку, Єгипта, Китаю, італійських протипіхотних та протитанкових мін, гранат та різноманітних набоїв. З часом з’явились і зенітно-ракетні комплекси —"Стріла-2", "Стінгер" та ін.

Солдати і офіцери Радянської Армії, були змушені опановувати тактичні ази ведення бойових дій в умовах партизанської війни безпосередньо в бою. Війська перейшли до здійснення рейдових маневрених операцій у складі окремих посилених батальйонів, та десантування вертольотами десантно-штурмових груп. Проте така тактика не завжди давала необхідний результат щодо розгрома душманських формувань. Мобільні загони моджахедів краще знали місцевість, знаходили можливість і шляхи відвести свої основні сили, або зовсім уникали бойових сутичок. Бойові дії здійснювались, як правило, в пустелі, гірській місцевості, на шляхах та поблизу населених пунктів з тих боків до яких примикали густі кущі та дерева. Тому виявився ряд недоліків сучасної бойової техніки для дій в умовах гірської важкодоступної місцевості: артилерія була "прив’язана" до доріг, а танки і бойові машини піхоти не мали оперативного простору.

Тактика застосування бойової техніки постійно змінювалась та удосконалювалась. Виявилося, що непогано прикривають війська на марші в горах і на відкритій місцевості самохідні зенітні установки — ЗСУ-23-4 "Шилка" та буксировані — ЗУ-23-2. Пізніше, перші вироблялися на промислових заводах — з них було знято радіолокаційне обладнання, і за рахунок звільненого обсягу підвищено вожений запас набоїв до 4000 шт. на установку, а другі розташовувалися в кузові вантажного автомобіля, та робився відповідний захист бойового розрахунку. Установки "Шилка" та ЗУ-23-2 почали постійно використовувати в бойових порядках військ.

Безумовним лідером серед стрілецької зброї був радянський автоматичний гранатомет АГС-17 "Пламя". За рахунок цієї зброї удосконалювались бойові можливості: бойових машин піхоти — БМП-1, бронетранспортерів — БТР-60, вертольотів — МИ-8, тощо. Проте виявився ряд недоліків і іншої техніки. Так, наприклад, артилерійські системи — 85-мм польові гармати Д-44, які були спочатку на озброєнні деяких мотострілецьких полків, мали достатню відстань стрільби (до 15 км), але недостатній до дій в горах кут піднесення, тому їх замінили більш потужними 122-мм гаубицями Д-30, а пізніше самохідними — 2С1 "Гвоздика". Придатними до дій в гірських умовах виявились 152-мм самохідні гаубиці 2С3 "Акация" та 152-мм гармати 2А36, 2С5. Використовувались також і більш потужні артилерійські та реактивні системи. При військових діях у горах 82-мм міномет БМ-37 заслужив добру славу, його розбирали та несли на солдатських плечах. Пізніше цей міномет замінили більш досконалим 82-мм мінометом 1Б14 "Поднос". Вперше в Афганістані пройшли бойове випробування автоматичні міномети 82-мм 2Б9 "Василёк" та 120-мм "Нонна" на базі бойової машини десанту (БМД).

Водночас постала проблема захисту бойової техніки проти дій ручних гранатометів РПГ-7, які у великій кількості використовували моджахеди. Збитки від цього техніки та людські втрати за дев’ять років війни були значними (див. таблицю). Більшість їх — це попадання гранати ПГ-7, підрив на міні, або фугасі.

Для захисту бойової техніки використовували підручні засоби. Так, на бокові частини БТРів прикріплювались довгі ящики від 122-мм снарядів реактивної системи "Град" наповнені піском. Ці ящики також розташовували на башті, або поблизу, на броні БТРів, танків та іншої техніки, щоб мати змогу загасити пожежу в моторному відділенні. У деяких БМД-1, БТРД, МТ-ЛБ клали на дно мішки наповнені піском.

На заводах, у свою чергу, також удосконалювали техніку, на танках посилювали дно та захист башти, обшивали деякі бойові машини додатковими листами броні. Командний склад та технічні служби військ шукали ефективні засоби захисту техніки. Один із варіантів показан на фото. Це захист звичайного артилерійського тягача МТ-ЛБ від комулятивної гранати та стрілецької зброї. До речі, цей тягач українського виробництва використовувався в Афганістані і в якості бойових машин. Але МТ-ЛБ, на жаль, мав дуже слабке озброєння — тільки 7,62-мм кулемет ПКТ. Були зроблені спроби встановити на МТ-ЛБ 12,7-мм кулемети ДШКМТ та НСВТ "Утес", але промисловість не змогла забезпечити підрозділи 40-ї армії достатньою кількістю великокаліберних кулеметів. Взагалі МТ-ЛБ мав безумовну перевагу при проходженні важкої місцевості, особливо його варіант — МТ-ЛБу.

На завершення зробимо висновок: війна в Афганістані довела, що досвід бойових дій — це не тільки вміння знищувати ворога і виживати самому, це ще й постійно діюча інженерно-технічна думка солдат, сержантів та офіцерів, яка спрямована на удосконалення штатних зразків озброєнь відповідно до реальних умов бою, моделювати котрі в конструкторських бюро заводів і дослідницьких лабораторіях не завжди можливо.