Функціонування автоматичної зброї супроводжується високими швидкостями руху деталей автоматики, викликаними значними зусиллями, які діють на них під час пострілу з боку порохових газів.

Вектори згаданих швидкостей часто змінюють свою величину і напрямок, що призводить до ударних взаємодій між деталями автоматами і корпусом зброї, викликаючи його вібрацію.

Крім того, в місцях ударів виникають значні контактні напруження, які призводять до деформації деталей і зменшення їх живучості.

Тому вивчення і вдосконалення теорії удару має велике прикладне значення для оптимізації роботи автоматики зброї з метою зменшення негативного впливу вищезгаданих наслідків ударної взаємодії деталей.

Як конструктор зброї, я вже досить давно займаюся пошуком шляхів вирішення вказаних проблем, зокрема зменшення впливу віддачі на стійкість зброї при стрільбі, і досягнув певних позитивних результатів.

Вони втілились у створенні схем автоматики, на основі яких були спроектовані і виготовлені кілька дослідних зразків пістолетів-кулеметів, один з яких показав досить обнадійливі результати під час випробувань стрільбою у 2002-2004 роках. Зокрема, як наслідок, зменшення сили віддачі, що передається на корпус зброї, була значно підвищена щільність влучань, особливо в автоматичному режимі стрільби.

Зменшити віддачу корпуса пістолета-кулемета вдалося за рахунок розтягнення в часі процесу передачі імпульсів сил з боку рухомих деталей автоматики — ствола і затвора, а також внаслідок часткової втрати кінетичної енергії затвора і при ударі в крайньому задньому положенні в ствол, а ствола — у корпус зброї.