«Музей-Арсенал» — це не самостійний музей, а експозиційний відділ Львівського історичного музею. Розміщується він у старовинній будівлі середини XVI століття, в т.зв. «міському арсеналі», який був побудований у 1555-1556 роках власне як зброярня, і входив в систему оборонних мурів міста Лева.

Музейним відділом він став у 1981 році, коли був переданий на баланс Львівському історичному музею тодішньою владою. Власне, в 1970-х роках Арсенал використовувався як звичайне складське приміщення, і ходили слухи, що хтось вже тоді хотів з нього зробити, як тоді це називалось — валютний ресторан. Але, як розказували старожили Музею, які були сучасниками тих подій: «...тодішній керівник Музею Новак Терентій Федорович, почепивши на груди всі ордени і Зірку Героя Радянського Союзу, відстояв в кабінетах тодішньої «партійної» міської влади ідею музею зброї в будівлі Арсеналу. Отже, було прийнято рішення: музею — бути! Це був 1973 рік.

А далі розпочалась тривала, кропітка і професійна робота по відновленню будівлі, яка розпочалась із збору архівних, письмових, іконографічних матеріалів, креслень, гравюр, виконаний відомим дослідником Львова В.Вуйциком. Задіяні були організації зі складними і забутими сьогодні назвами, такі як Львівське ремонтно-будівельне управління тресту «Рембудмонтаж», Управління тресту «Центростальконструкція», ГСКБ автонавантажувачів, ВО «Прикарпатпромарматура», Ленінський райвідділ комунального господарства, підприємства Львівського заводоуправління будматеріалів.

До слова, учнів технікуму промислової автоматики, курсантів пожежно-технічного училища, військовослужбовців Львівського гарнізону також було долучено до тодішніх робіт (за що і їм подяка).

Вивозились тисячі кубометрів землі і різного сміття, яке накопичилось за всі епохи різних влад, і от 18 травня 1981 року в міжнародний день музеїв, відбулось урочисте відкриття, і ,наповнений унікальними зразками зброї у новеньких скляних вітринах, Музей зустрів перших відвідувачів.

З тих пір пройшло більше 30-ти років, практично беззмінних для «Арсеналу». Лише колір драпування вітрин змінився з червоного на зелений.

Два верхні поверхи зайняті експонатами, до цокольного приміщення (а це повноцінний мінус перший поверх по цілому периметру будівлі ) яке також було розчищене і відновлене, рук у Історичного музею тоді, нажаль, не вистачило.

Як же так сталось, що в сучасній Незалежній Україні, ідея створити той «валютний ресторан» в «Арсеналі» знову виплила на поверхню, а випливши — втілилась в життя?

Отже, спочатку при головному вході в Арсенал, в приміщенні колишньої катівні, невеличкому приміщенні, яке знаходиться всередині оборонної вежі, що примикає до Арсеналу, відкрився т.зв. «Салон-Арсенал»: тут можна переодягтись у рицарські обладунки чи історичні костюми, взявши в руки меч чи шпагу (репліки і копії) сфотографуватись на пам'ять. З цим, нібио, все ясно, і, в принципі, куди ще ні йшло. Але вже згодом, в протилежному кінці Арсеналу, в його стіні і біля неї відкрився літній майданчик під назвою «IL CASTELLO». Дещо згодом це «кастело» дивним чином поширилось на залишки другої вежі Арсеналу, на площадці якої так цікаво і ексклюзивно розмістились столики для відвідувачів.

А ще згодом «кастело « бере в оренду (мабуть в оренду) другий вхід в цоколь Арсеналу і половину цокольного приміщення в додачу, витіснивши звідти попереднього орендаря, що торгував тут предметами церковно-обрядового характеру.

І от, прошу дуже, в 2013 році, в рік, коли Львівський історичний музей святкує своє 120-річчя тут починають роботи по облаштуванню того самого ресторану (яка ідея живуча?!), тільки вже не валютного… І під якою б Ви думали назвою — правильно — «Ресторан Арсенал»! Починаються роботи — і успішно закінчуються, попри те, що вентиляція і належні санвузли відсутні.

Але немає нічого неможливого в Україні для українців, які вирішили тут ресторанити. І тому на очах всієї громади і попри опір міського голови Андрія Садового, попри незадовільні відгуки по цьому питанні голови управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, до Арсенальської стіни доштуковується більше 2-х метрів сучасної цегляної кладки, в яку ховається вентиляційна шахта, з основою 2,5 метри на 2,0 метри. При чому, якщо в кінці 1970-х років, для відтворення історичної будівлі потрібно було використовувати цеглу, то спеціально на вимогу реставраторів, які в Арсеналі працювали зі зразками цегли середини XVI століття, (це т.зв. готична великорозмірна повнотіла цегла) було здійснено спецзамовлення на львівську цегельню, і близько ста тисяч штук такої нестандартної і за розміром, і за кольором цегли було виготовлено. Теперішні ж «відновлювальні» роботи здійснені були із самої звичайної пустотілої цегли, яка виготовлена за сучасним типорозміром, відрізняється по-кольору, і має характерні, всім будівельникам добре знайомі отвори, які полегшують тіло цегли, надаючи їй додаткових теплоізоляційних властивостей, таких необхідних у сучасному будівництві, і зовсім напритаманних будівництву XVI століття. Завершена ця нова кладка таким же чином, як і в 1970-х, коли видно зістарену фактуру тієї готичної цегли «під старину». Тільки в сучасному, 2010-х років варіанті «зістарення», усі оті «дзюрки» пустотілої цегли ну прямо-таки дивляться туристам в очі.