Прийнятий урядом Закон України "Про мисливське господарство та полювання" усі справжні мисливці зустріли із захватом та надією. Та дуже вже повільно відбувається його впровадження у життя, тому що необхідно опрацювати і ухвалити ще близько чотирьох десятків підзаконних актів. Створена для цього міжвідомча робоча група ще не почала працювати — дарма, що строк з часу прийняття Закону вже минув чималий.Сьогодні природоохоронців, і не тільки їх, дуже хвилює ставлення громадян України до природи, тобто рівень екологічної культури людини. Вони роблять свій посильний внесок у справу залучення населення до активної роботи щодо охорони природних ресурсів і відтворення об'єктів тваринного світу, а також участі громадян у здійсненні контролю за дотриманням чинного природоохоронного законодавства.
Особливу турботу викликає відсутність законодавчого забезпечення заходів, які повинні застосовуватися до порушників законів: "Про тваринний світ", "Про мисливське господарство", "Про мисливський природно-заповідний фонд України". Останнім часом, як це не гірко, деякі мисливці України нехтують вимогами природоохоронного законодавства. Застосовуючи браконьєрські засоби полювання, вони вважають, що гроші "можуть все". Ці, так би мовити, "мисливці" ігнорують єгерську службу, вдаються до насильства і не зупиняються навіть перед вбивством. Таких прикладів багато. Кожен рік близько 10–15 природоохоронців зазнають тяжких тілесних ушкоджень, наражаючись часом на смертельну небезпеку. Через відсутність коштів державні служби охорони природи практично неспроможні протистояти сучасним "нуворишам", забезпеченим швидкісними, високопрохідними транспортними засобами (включаючи гелікоптери), нарізною далекобійною зброєю, засобами зв'язку та нічного бачення. Прийнятий закон розширив права єгерів та посадових осіб-користувачів мисливських угідь, але він не діє, поки що все це залишається тільки на папері. Приклад тому — останні події на полюванні з гелікоптером у Кагарлицькому районі Київської області. На практиці єгер не зможе зупинити браконьєра, оскільки не має ані табельної зброї, ані права її застосування та й взагалі ніяких прав, тобто він не захищений законом на відміну від працівників МВС, котрі мають змогу застосовувати силу у виключних випадках на законних підставах. У зв'язку з цим постає ще одне важливе питання, яке стосується громадських мисливських інспекторів. У 1987 р. ця структура була ліквідована з метою її реорганізацїї та удосконалення. Але й досі, незважаючи на відповідні постанови уряду (1996–1997 рр.), статус громадських інспекторів не відновлено. А яка це була б підмога уповноваженим з охорони державного мисливського фонду у боротьбі з порушниками Закону "Про мисливське господарство та полювання"! Зараз подібні заходи виконуються лише за підтримки працівників МВС, але прикріпити їх до кожного єгеря просто неможливо.
Прикрим фактом також є те, що в шкільних та дошкільних дитячих закладах не достатньо уваги приділяється вихованню любові та поваги до природи і культури поведінки на її лоні. А тим часом, саме у дитячому віці формується у людини природоохоронний менталітет. Зараз для мисливця є протизаконним взяти з собою на полювання неповнолітню дитину, а тим паче — дати їй у руки рушницю. Такі питання треба розв'язувати у законодавчому порядку. В США, Канаді діти можуть брати участь у полюванні (звісно, під наглядом батьків) з 12, в Англії, Франції, Італії, Швейцарії — з 16 років. В Україні це питання спроможні розв'язати громадські мисливські та рибальські товариства шляхом створення секцій юніорів.
Треба вирішувати якомога швидше і деякі огранізаційні питання. На мою думку, спеціально уповноважені органи виконавчої влади в галузі охорони навколишнього середовища, мисливського господарства та полювання на рівні "республіка — область" треба об'єднати або зробити так, щоб вони при підготовці директивних документів працювали разом, оскількі роблять одну спільну справу.
Накази про затвердження порядку проведення та строків полювання на Україні треба видавати на три-п'ять років і при потребі корегувати їх тільки стосовно заборон та обмежень без зайвих узгоджень.
Україні терміново потрібна довгострокова державна програма в галузі збереження екології, тваринного світу, мисливського господарства та удосконалення системи діючого природоохоронного законодавства. Суттєву допомогу у вирішенні цих питань державним структурам зможе надати Всеукраїнська асоціація користувачів мисливських угідь, що зараз засновується, необхідність створення якої доведено самим життям.