Така ситуація змушує більш ретельно придивитися як до добре відомих способів полювання на лисицю, так і давно забутих. До останніх повною мірою можна віднести і відроджене на Волині полювання із "чорнетами". Що це таке? Точних відомостей немає, але, ймовірно, два-три століття тому із Німеччини через Литву у Західну Росію прийшли відомості про те, що під час загону вовків і лисиць можна спрямовувати у потрібному напрямку, розвішуючи на місцях ймовірного їх прориву із окладу клапті контрастної тканини або верхній одяг загоничів. Вигострений тисячолітнім переслідуванням розум звіра підказував йому: там може ховатися людина, від котрої доброго не очікувати, – краще таке місце обійти! У другій половині позаминулого століття селяни Псковської губернії відшліфували технологію полювання з використанням цих, як вони казали, "завєсєй". Кращі із умільців без особливих труднощів могли добувати не тільки звіра, котрий відпочиває десь у лісочку, а й брати його на ходу – на полі.
Для цього із саней, на котрих переслідувався вигнаний, наприклад, вовк, на його слід непомітно вивалювався стрілець у білому одязі; його колеги закручували петлю перед хижаком, періодично викидаючи на сніг якісь речі. Зрозуміло, що вовк не наближувався до підозрілих чорних плям, розвертався, йшов своїм же слідом і потрапляв під постріл.
Аналогічно відбувалося і полювання на лисицю. Цей давно забутий спосіб притримування звіра декілька літ тому почали успішно застосовувати і у нашій мисливській компанії, що складається із 4-6 чоловік.
Які ж основні моменти враховуємо при організації цих полювань? Найперше, що слід зробити, аби забезпечити успіх, – це правильно вибрати місця для окладів. У нашого колективу – це порослі кущами верби та болотяною рослинністю балки за течією невеликих, колись меліорованих річечок, що межують із рівнинними полями або сильно зарослі прохідні чи напівпрохідні болота.
Це – ідеальні місця для денного відпочинку лисиці, куди вона вранішньої пори скочується після нічного мишкування. Площа окладів, як правило, невелика і становить від 10 до 30-40 гектарів.
Зрозуміло, що проводяться попередні розвідки для визначення перспективності того чи іншого окладу. Під час них, зокрема, визначаємо, наскільки чисельні лисячі екскременти в його районі, проводимо опитування місцевих жителів, особливо пастухів. Випадання снігу полегшує цю роботу і скорочує витрати часу на неї.
Наступним надважливим моментом є врахування напрямку вітру при постановці кожного конкретного окладу. Зрозуміло, що такий обережний звір, як лисиця, відверне, якщо він тягнутиме від стрільця. Тоді мисливець у кращому разі зможе почути шарудіння лап звіра – той, як правило, не покидає густу рослинність, і невидимим шукає вихід доти, доки не знайде якусь дірку для прориву.
Виняток становить хіба що ситуація, коли на номер у паніці вилітає цьогорічний звір або на трубі у нього сидить собака.
Не менш важливим є і дотримання максимальної тиші. Будь-які розмови припиняються вже за 300-400 метрів до окладу; при потребі спілкування ведеться лише жестами.
Так, піднята вгору рука означає "Увага!", коливання нею ж у такому положенні –"До мене!", швидкі кругові рухи вказівним пальцем правої руки –"Швидше!", енергійний рух цим же пальцем до землі –"Стань на номер!", рушниця, піднята горизонтально, прикладом до грудей –"Пильнуй, йде звір!" тощо.
Практика показує, що на свій номер стрілець повинен ставати під шум кроків товаришів, котрі віддаляються від нього. У жодному разі – на відміну від численних рекомендацій, що зустрічаються у мисливській літературі, – після вставання на номер не можна розгортати листя чи якусь іншу рослинність під ногами, втоптувати сніг, обрізати (а тим паче – обламувати!) гілочки, що потенційно можуть заважати стрільбі.
Про те, що на номері не можна курити, лузати насіння, топтатися, сідати, длубатися у носі, як це ще досить часто буває, – говорити, вважаю, потреби немає. Адже навіть поруху очей іноді вистачає, щоб руда кумася помітила номер і різко відвернула від стрільця! Цих вимог у нашій компанії дотримуються неухильно, бо будь-яке відхилення від них може звести нанівець працю всієї команди.
Не менш значимим є і правильний вибір лазів, що перекриваються стрільцями. Як правило, це якісь вузькі і в міру прозорі "шиї" у рослинності, де номер зможе побачити звіра, кінці "язиків", що виходять із балок, береги річечок та струмків, переходи між двома великими масивами рослинності.
Ефективною є постановка номерів поруч із вхідними слідами лисиці у великі масиви рослинності, а при випаданні глибокого снігу – біля старих стежок, що виводять, наприклад, з нескошеної осоки. Якщо в районі окладу є лисяча нора, один номер ставимо на підході до неї.
Важливою складовою успіху є грамотні дії загоничів. Як правило, їх очолює або старший команди, або його помічник, котрий добре знає місцевість. Невмілі дії загоничів (або інакше –"гучків" – від "гукати") – можуть зіпсувати справу навіть у найбагатших угіддях. Тому перед заходом в оклад старший нагадує їм, про те, що слід витримувати приблизно однакову відстань між собою, щоб не утворювалися "дірки".
Зрозуміло, при цьому слід заб езпечити і приблизно однаковий рівень та частоту подачі голосів під час руху.
"Гучки" кричать частіше та гучніше після першого ж пострілу на номерах – щоб не допустити прориву "промазаного" чи пораненого звіра в тил, і все ж таки, якщо він не взятий з першого заходу, ще раз виставити його на лінію.
І тепер про найголовніше – використання "чорнет".
Оскільки наша команда невелика, то стандартною є ситуація, коли частину лазів лисиці чи шляхів її ймовірної втечі перекривати просто нікому (п'ятеро чоловік мінус двоє у загінку – дорівнює лише три номери!).
Вихід із такого становища знайдений у тому, що за досвідом псковичів використовуються половинки із непотрібних синтетичних (була колись така тканина – болонія!) плащів, чорної поліетиленової плівки, великих шматків темної капронової або шовкової тканини.
У торбину із ручками у спресованому стані їх може влазити до десятка – цілком достатньо, аби перекрити кілометр лінії і замінити десяток мисливців. Ці "полохалки" виставляються на видних місцях, на деякому (10-30-50 метрів) віддаленні від заростей.
Чорніючи на снігу чи буруватому фоні сухої трави (звідси і наша їх назва –"чорнети"!), вони створюють видимість, неначе це причаїлася людина. Ілюзія ця буває настільки реальною, що на великій відстані іноді і самі не відразу розрізняємо, де стоїть номер, а де –"чорнета".
Стрільцями, котрі йдуть на номери, "чорнети" розвішуються на гілляках, окремих кущиках чи спеціально (наприклад, якщо треба перекрити поле) заткнутих палицях довжиною 1,2-1,4 метра.
Зрозуміло, що "чорнети" не виставляються ближче 100-120 метрів від лазу, на котрому стоїть стрілець. Виставлена ж у чистому полі "чорнета" (особливо, якщо її розхитує вітер!) може перекривати собою до 600-800 метрів потенційного напрямку втечі лисиці.
Неодноразово доводилося бачити, як витиснута з окладу загоничами лисиця натикалася на "чорнету", з переляку робила мало не сальто і поверталася у зарості.
Підперта там загоничами і собаками, вона продовжувала пошук більш безпечного виходу із окладу, натикалася на стрільця, що затаївся за якимось кущем, і втрапляла під постріл...
Після закінчення загінки номери збирають "чорнети" на руку чи у ту ж торбину – до наступного окладу.
Які нюанси ще слід враховувати при організації полювання на лисицю? Найголовніший із них стосуються суворої дисципліни, котрої мають дотримуватися всі члени команди ("сказав тобі щось старший – виконуй!; не подобається – всі претензії висловлюй при вечірньому розборі дня!"). Саме вона дозволяє уникати біля окладу зайвого шуму – головної причини невдач.
Зменшувати їх кількість допомагає й те, що у команді пам'ятають маршрути ходу лисиці під час усіх вдалих окладів і при невдачах. Це дозволило напрацювати ряд своєрідних схем вдалих полювань. Наявність їх дозволяє з високою вірогідністю успіху ставити на потрібний номер колегу, у котрого, наприклад, завтра день народження або запрошеного гостя. Такі трофеї, як правило, особливо ефектні.
Дуже важливим є підбір камуфляжного, в тон угідь, одягу; після випадання снігу номери мають бути у білих маскувальних халатах.
Не менш важливою є така на перший погляд дрібниця, як товсті повстяні устілки у гумових чоботах. Без них ноги у стрільця замерзають, і хоче він того чи ні – але рано чи пізно почне танцювати на номері, зводячи нанівець свій шанс на удачу і марнуючи тяжку, іноді до сьомого поту працю загоничів...
...За останніх чотири роки наша команда на відносно невеликій площі (приблизно 2-2,5 тис га) без норних собак знищила 44 лисиці.
Це – найкращий показник того, що нами обрана правильна тактика полювання на цього хижака. І використання "чорнет" – цього забутого мистецтва тішити душу мисливцям – посідає у ній не останнє місце!