III. Яким я бачу мисливський ніж
На початку свого захоплення полюванням я ставився до мисливського ножа без належної поваги. У той час в мисливських мандрах мене супроводжував складний німецький ніж, яким траплялося знімати шкіру і з козулі, але на більше, як я розумів уже тоді, він не був здатен. У повній мірі всі його недоліки я відчув при полюванні на великих копитних. Відтоді почалися мої пошуки ножа, спроможного обробити щонайменше тушу кабана. Але за часів Радянського Союзу, ножі, що пропонувалися торговельною мережею, мене не влаштовували, як і багатьох мисливців. І в першу чергу – якістю матеріалу клинка, – сталь була м'яка, а лезо дуже швидко "сідало". Користуватися таким ножем було незручно, потрібно було часто гострити його на бруску, що призводило до зайвої трати часу. Ось тоді і виявилася в повній мірі моя зацікавленість мисливським ножем.
Придивляючись на полюванні до саморобних ножів досвідчених мисливців, я завжди цікавився у власників, з якої сталі виготовлений клинок. Проте їхні некваліфіковані відповіді мене не задовольняли. Та й форма багатьох цих ножів була далекою від гіпотетичного ідеалу. Деяку інформацію в той час я отримував з публікацій на сторінках журналу "Охота и охотничье хозяйство". А вже в часи перебудови, коли стали доступні закордонні каталоги мисливської зброї, я отримав змогу ознайомитися з формою й конструкцією різних за призначенням мисливських і туристських ножів. На той час у мене вже склалася особиста думка щодо розмірів і форми мисливського ножа, були навіть перші практичні спроби втілення у конкретному виробі свого погляду на мисливський ніж. Каталоги, в свою чергу, надали впевненості, що я на вірному шляху.
Разом з цим були спроби співпраці з виробниками, для яких я розробив ескізи декількох ножів. Це – колишній завод "Стріла" (ВНДІЕКМП) і фірма "Телекон". Хоча завод "Стріла" далі у розробці дослідних зразків не просунувся. А от ніж фірми "Телекон" і зараз можна побачити у мисливських магазинах, на жаль, його руків'я має значні відмінності від авторського зразка. Цей ніж створювався не тільки як суто мисливський, а з розрахунком і на рибалок, грибників, туристів, – тобто людей, які полюбляють бувати на природі, де ніж дуже потрібний помічник.
Але повернемося до розповіді про ніж для обробки туш великих копитних. Я погоджуюся з багатьма авторами публікацій на цю тему – довжина клинка 100-130 мм робить ніж зручним у роботі. Ножем з таким клинком краще виконувати необхідні рухи, до того ж він неважкий. Завдяки цьому рука під час роботи втомлюється не так швидко. Ширина клинка, на мою думку, повинна бути від 25 до 40 мм. Ніж з ширшим лезом набагато зручніший під час розробки великого звіра. Товщина клинка повинна бути 2-2,7 мм, в залежності від марки сталі, з якої він виготовлений. Руків'я, на мою думку, краще виготовляти під особливості будови руки власника. Тоді ніж не лише добре "лежить" у долоні, а й постає неначе невід'ємним продовженням руки. Для більшої зручності вісь руків'я повинна мати невеликий нахил відносно осі клинка, а поперечний перетин середньої частини руків'я має нагадувати трикутник. Краще, коли п'ята руків'я має невеликий виступ у бік, куди "дивиться" лезо. Він не дає зісковзнути руці під час ріжучих рухів, коли руків'я і долоня засмальцьовані. Цей виступ, затиснутий між середнім і безіменним пальцями, добре фіксує ножа у долоні при виконанні удару, коли потрібно розрубати хрящ чи невелику кістку.
Я мав змогу оглянути багато ножів із руків'ями з різного матеріалу. Проте найбільше мені подобається руків'я, виготовлене з суцільного шматка деревини. Традиційний матеріал – горіхове дерево, але руків'я, вирізані з вишні чи груші мають не гірший вигляд.
Руків'я покрите лаком мені не подобається, – в процесі експлуатації ножа лак отримує подряпини, облуплюється, а уламком лаку можна навіть пошкодити руку. Краще просочувати дерев’яну поверхню руків'я спеціальною сумішшю. Таку суміш я роблю з олії та парафіну (можна використовувати бджолиний віск). Співвідношення – 1:1. Після просочування отримуємо матове покриття, яке надійно захищає від вологи. За бажанням власника перед покриттям деревину можна тонувати. Просочують руків'я, зануривши його повністю в розігріту на вогні суміш, або наносячи суміш на поверхню руків'я за допомогою тампона.
Піхви мисливського ножа не тільки захищають його власника від травмування об гостре лезо клинка, але й захищають саме лезо від пошкодження.
Під час роботи з ножем піхви можуть розміщуватися на поясному ремені, за халявою чобота, у спеціальній петлі на штанах біля стегна. Розміщення їх залежить від розташування туші, яку ви обробляєте. Якщо білують тушу, яка лежить на землі, піхви краще тримати за халявою, бо коли виникає потреба мати обидві руки вільними, ніж ховають в піхви не випростовуючись. Такими піхвами я користуюся з 1984 року, і впевнився у їх зручності.
На початку своєї мисливської практики я знімав шкірки з зайців за допомогою вже згаданого тут складного німецького ножа. Але якось тривалий час мені довелося обробляти і тушки кроликів. Щоб зручніше і швидше було працювати, я виготовив спеціальний ніж з невеличким клинком, зробленим з полотна для механічної пилки. Цей матеріал найкраще підходить для подібних саморобок, сталь такого полотна здатна до "самозагартовування". Тобто під час технічної обробки, від тертя підвищується температура, і при охолодженні метал не втрачає своїх якостей. До того ж лезо з цієї сталі не вимагає частого заточування.
Випробувавши цей ніж під час білування шкір зайців і лисиць, я переконався, що вибір мій вірний. Ніж з маленьким клинком набагато зручніший при обробці тушок дрібних хутрових звірків. За його допомогою можна більш якісно знімати шкіру, обрізати з неї шматочки сала. Обушок ножа я виконав без фасок на кромках і трохи вигнутим по довжині. Таким обушком краще віджимати з мездри сало після обдирання шкіри.
У моєму мисливському арсеналі три ножі: для обробки м'ясних трофеїв, для знімання шкірок хутрових звірів і складаний. Я не стверджую, що саме так і повинно бути у кожного мисливця. Але мене до цього привів мій мисливський досвід.
Юридичні аспекти
Постанова Верховного Суду України "Про судову практику в справах про розкрадання, виготовлення, зберігання та інші незаконні діяння зі зброєю..." чітко визначає, що "...до холодної зброї належать знаряддя та пристрої, які відповідають стандартним зразкам, або історично виробленим типам зброї, чи іншим предметам, що мають колючий, колючо-ріжучий, роздрібнювальний або ударний ефект (багнет, стилет, ніж, кинджал, кастет тощо) і призначені для ураження живої сили".
"Методика криміналістичного дослідження холодної зброї..." визначає параметри відповідно до яких ніж може бути визнаний холодною зброєю:
• довжина клинка – більш ніж 90 мм (від кінчика клинка до утику руків'я)
• товщина клинка – 2,6 мм і більше (вимірюється в найтовщому місці)
• твердість сталі – 45 (корозієстійка) або 50 (вуглецева) HRCэ і більше
• кут заточки ріжучої кромки леза – 25 град і менше.