/
Це найбільш типові категорії населення, діяльність яких тією чи іншою мірою пов'язують з використанням, відтворенням та захистом тваринного світу. Причому кожен тип людей вбачає і розуміє свою діяльність по своєму. Тож постараємося розібратися в цьому питанні детальніше. Для цього спершу розглянемо способи якими можна вполювати зайця.
1. Взяти потужного мотоцикла, виїхати на озиме поле і без особливих проблем і перенапружень набити повний рюкзак, повернувшись додому переповненим щастям за ситний завтрашній обід. Можна ще по іншому. Після хорошої заметілі на втоптаних вуханями стежках і переходах поставити сотню, дві а може більше, це вже залежить від особистих амбіцій браконьєра, петель і душити в них все живе, включаючи мисливських собак.
2. Можна простіше — взяти потужного ліхтаря, вийти ввечері в садок або за городи і після недовгих напружених хвилин таки взяти на мушку здивовані очі бідолашного вуханя і, переповненим гормонами щастя, прибігти до сонної дружини і покриком нагадати їй, який ви вправний мисливець і влучний стрілець.
3. А можна, дочекавшись золотої осені, п’янкого та дзвінкого від перших осінніх заморозків ранішнього повітря напоєного ароматами трав, прілого листя, та грибів, взяти смичок російських гончаків та вирушити в поля та ліси на побачення з білобоким русаком чи рудою лисицею.
4. А можна просто, без всяких на те наукових, моральних та етичних основ лити бруд на мисливців, які вони безупинні маніяки та вбивці диких тварин, скинути всі біди та проблеми на простого пересічного мисливця. Кожен із вищеназваних людей обере свій рід занять, який відповідає його моральному духу та культурному рівню його внутрішнього світу та й взагалі місцю та роллю в даному суспільстві та середовищі, яке нас оточує.
Браконьєр — це людина яка незаконно або забороненими способами добуває диких тварин. Причому слід поділити цю категорію на три.
Злісне браконьєрство. Такі люди дощенту розривають вікові поселення борсуків, заради шматка м’яса вбивають реакліматизованих зубрів у Карпатах, без жалю і відчуття вини за один нічний виїзд добувають кілька десятків зайців, електричним струмом стерилізують наші річки та озера. Такі люди полюють цілорічно. В них немає відчуття сумління совісті та звичайної людської моралі. В їхньому внутрішньому світі не залишилось відчуття добра та любові до навколишнього світу, вони живуть сьогоднішнім днем. І, що найбільше жахає, що вони не хочуть змін, їм байдуже всі проблеми охорони тваринного світу. На сьогоднішній день мені відомі люди які в магазин по м’ясо не ходять, а харчуються виключно м’ясом дичини. Причому, на шкурках куниці за сезон заробляють до 10 тис. грн.
Звичайне браконьєрство.
Підсвідоме браконьєрство, коли мисливець, за відсутності знань та навичок, порушує закон. Відстріл рідкісних видів птахів, яких важко відрізнити від більш чисельних родичів. Наприклад, мала білолоба гуска та звичайна білолоба гуска, деркач.
Мисливець — людина, захоплена світом полювання, рибалки та відпочинку на природі. Здатен багато енергії, сил та матеріальних ресурсів вкладати в улюблену справу. Це люди, яким однаково підходять всі види полювання, але при цьому велика кількість людей даної категорії є прихильниками звірових видів полювання. Наприклад, на кабана, лося, ведмедя, вовка, багато серед них і норників. Головними породами собак в цих людей є лайки, норні. В меншій кількості — гончаки та лягаві. Для даної групи людей трофей відіграє велику роль, тому внаслідок азартності вони здатні до деяких браконьєрських дій та порушення мисливської етики: відстріл більше норми, добування самок, коли є можливість її пропустити, тощо. Мисливці часто добувають заборонених для відстрілу тварин: борсук, видра тощо.
Мисливець-природолюб — це людина для якої полювання це насамперед спілкування зі світом природи, її тваринним світом, відпочинок та захоплення. Це здоровий фізично і морально спосіб і стиль життя. Він обов’язково є висококультурним, досконало знає мисливські види тварин, та основи екологічної етики. Завжди виконує і дотримується законів та правил полювання. Мисливець-природолюб не вистрелить в немисливський вид, рідкісні та зникаючі види, не добуває більше норми. Йому до душі класичні спортивно-любительські види полювань. Він часто полює індивідуально, хоча завжди себе знайде в дружньому культурному колективі. Завжди дорікає собі за упущеного підранка, і ще довго його буде гризти совість за те, що він спричинив страждання живій істоті. Така людина завжди пропускає самок. Залишення без трофея не розцінює як катастрофу, головне участь. Часто захоплюється фотополюванням, рибалкою, мандрівництвом. Дуже часто ця група людей є завзятими собаківниками та пропагандистами цивілізованого культурного полювання. Це люди, які знають і розуміють всі сучасні проблеми охорони, відтворення та раціонального використання тваринного світу та інших ресурсів природи.
Псевдозахисники тварин і природи — люди, які без жодних на те підстав, вважають мисливців маніяками, жорстокими безжальними вбивцями диких тварин та винищувачами природних ресурсів. Шкода, але в сучасній Україні справді доля правди в цьому є, тому що людина, яка має трохи більше грошей і придбала моторний човен, чи крутий джип, вважає себе "володарем перснів", для якого писані і неписані закони не існують. Варто лише подивитися, що твориться під час відкриття сезону по перу. Люди на потужних моторних човнах з "автоматами" в руках на величезній швидкості борознують наші водойми не залишаючи шансу нічому живому. Таке нашим крижням мабуть не виділося і в жахітливому сні. Хіба так повинно відбуватися полювання, а тим більше відкриття? Сумно за тих людей, які перетворюють свято в побоїще з шумом моторів та безперервною канонадою пострілів на будь-якій відстані і в будь-кого. Тих людей, які своєю вседозволеністю, безкультурністю, неповагою до рідної природи ставлять всю мисливську спільноту в розряд маніяків та кровожерливих вбивць. Тому що звичайна людина після побаченого більше ні з чим таке полювання порівняти не може. Шановні, невже ми на стільки малі та примітивні, невже в наших душах відсутня гармонія, невже ми безповоротно втратили відчуття відповідальності, невже наші серця перестали битися в дусі шанобливого ставлення до будь-якої живої істоти та її величності Природи. Дивно та ніяково. А може, ми вже й не ми. Тому звертаюся до всієї мисливської братії — віднайдімо в нашому внутрішньому світі гармонію, зрозуміймо, що ми не всесильні, що стан справ в нашому улюбленому захопленні залежить в першу чергу від екологічної, духовної, моральної самосвідомості кожного з нас у найглухіших кутках рідної природи. Честю мисливця є не купа набитої дичини, а гармонія, яка притаманна тільки нам. І хай це буде десяток перепілок здобутих з витонченим сетером, чи двійко чирят з замурзаним задоволеним спанієлем — це зробить мисливцю більше честі ніж навалена купа дичини на всесильному всюдиході, та задоволений пихатий, презирливий вигляд чоловіка в ошатному мисливському вбранні. Потрібно віднайти ту межу, яка відділяє справжню людину закохану в чарівні барви природи та зрозуміти себе в ролі мисливця-гуманіста, опікуна, захисника рідної природи. Тоді шановні, ми зрозуміємо, що таке дійсно полювання, а не наслідування крутого способу життя, мовляв, кум полює і я також не гірший. Особисто я, як людина, без зверхності, добросовісно відношу себе до мисливців-природолюбів, хоча, спостерігаючи, сучасну картину українського мисливства іноді хочеться долучитися до псевдозахисників тварин.