Hарешті! Після всіх пертурбацій з відкриттям полювання на пернатих в цьому сезоні, ми знову на березі благословенного Дніпра-Славутича, який зустрів нас, в одній із своїх багаточисельних заток, приємною вечірньою прохолодою і могутнім подихом кришталевих хвиль, принесених вітром ген-ген із-за горизонту.
Приємні клопоти по збиранню-укладанню в дерев'яний човен всього необхідного, для результативного полювання і комфортного відпочинку, зводились лише до того, щоб нічого не забути з речей, які конче необхідні на віддалі від цивілізації. А їх назбиралось, ой як немало.
Та ось вже всі приготування позаду і човен плавно, лише трішечки просівши в воду під вагою пасажирів і багажу, виходить на широчінь водної гладі. Вперед — до свіжих вражень і довгоочікуваної зустрічі з дичиною, чи ми не мисливці! Весла в руках моїх друзів — рідних братів Сергія та Віталика, місцевих потомственних рибалок з діда-прадіда і таких же вправних мисливців, впевнено спрямовують нас через плюшняки до уподобаного заздалегідь острова з поодинокими соснами, де на нас вже чекають колеги по полюванню: батько і син Станіслав та Дмитро. Короткі привітання, нові знайомства і ось вже кожен зайнятий своєю роботою по облаштуванню наметового табору, який має нам стати мисливською, суто чоловічою, базою на добу-другу.
...Обов'язково хтось згадає, що забув удома стопку", яка "...береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече...".
Класика жанру, але всі ми дійсно забули про чарки, коли збирались на відкриття полювання, тому для "вихлюпування води із човна... були пристосовані "горлушка" із поліетиленових пляшок та емальований кухоль, бо ж мисливці — народ винахідливий!
Дещо пізніше по мисках була розлита і запашна шурпа з пречудовим ароматом диму і маслянистими блискітками жиру на поверхні — присмачена чорним молотим перцем вона була просто неперевершеною! Тож не дивно, що скоро ложки вже дзвінко стукотіли по дну напрочуд швидко спорожнілого казана.. А потім — нескінченні розмови, далеко за північ, біля вечірнього багаття під зоряним шатром неба і місяцем у повні над нашими головами. Та ще комарі, комарі — комарихи, яким було, здавалось, абсолютно байдуже до сучасних репелентів, яких, на щастя, ми не забули взяти, бо інакше про полювання в заплавах Дніпра не могло бути й мови.
А на світанку почалося дійство, на яке ми так чекали з величезним нетерпінням — на зорі настало свято відкриття полювання... Свист крил змушував контролювати повітряний простір в усіх напрямках в очікуванні підльоту качок, постріли звідусіль підтверджували сподівання про ще досить значні запаси дичини в угіддях, однак майже безперервні серії пострілів наших сусідів з багатозарядної напівавтоматичної зброї, які часом переходили в справжнісіньку канонаду, зводили нанівець все задоволення від споглядання пролітаючих де-ін-де табунців крижнів та чирят, а ревище потужних імпортних моторів на сучасних катерах, які в буквальному сенсі переслідували на очах у всіх, як льотних качок, так і нельотну молодь, спричиняло зрозуміле обурення діями псевдомисливців, які порушували не лише норми чинного законодавства, а й вікові моральні засади українського мисливства. При цьому щиро дивувала наявність у них на бортах суден, в одному випадку, курцхаара, а в іншому — лабрадора, тобто мисливці, з одного боку, були нібито культурними людьми, а з іншого-цинічно йшли на порушення етичних норм поведінки. Це, на мій погляд, в багато разів гірше, ніж вони були б просто несвідомими пропащими браконьєрами.
Варто зазначити, що новозбудовані маєтки таких знахабнілих стрільців часто-густо розташовуються в безпосередній близькості до водойми, з можливістю виходу-входу суден на її акваторію прямо з двору (!), знову ж в порушення чинного законодавства, а посади, які вони займають і фінансові можливості, якими володіють, дозволяють їм не звертати уваги на контролюючі та правоохоронні органи, покликані захищати природу і представників яких, до речі, за два дні полювання ми так і не спромоглися зустріти в угіддях...
Подібний безлад в царині охорони природи не хочеться навіть коментувати — бо ж всі зацікавлені сторони про нього поінформовані, відбувається він, на жаль, практично повсюди на теренах нашої України, але до відповідальності практично ніхто так і не притягується, спонукаючи багатьох до все нових порушень — безкарність породжує вседозволеність.
Та залишимо поки що дану тему осторонь — вона потребує на особливий розгляд і наше свято, в зв'язку з цими неприємними моментами, було лише частково затьмарене. Бо ж навкруги буяла прекрасна природа в усьому її серпневому розмаїтті і було напрочуд приємно спостерігати і росяні трави, і вранішній туман над луками, милуватися чудовими краєвидами з високих дніпровських круч, а іноді доводилось навіть здригатися від завжди несподіваних лунких ударів хижої риби, яка ганяла на мілководді дрібноту...
Незабутні відчуття!
Особисто для мене в ці дні складним було лише одне — сконцентруватися і відкласти в пам'яті особливо приємні моменти, враження від полювання, оскільки їх було напрочуд багато. Ну як можна не запам'ятати вдалий дуплет по крижнях на "підрив", хоча і з подальшим добором підранка, або ж чисто вибитого влучним пострілом дебелого крижака із табунця качок, який раптово налетів із-за спини! Були, звичайно, на жаль, і в мене, і в товаришів по пристрасті, розчарування від прикрих промахів — ну як без них, і досада від втрати підранків — від подібного ніхто не може бути застрахованим остаточно.
...А в небесній блакиті над Дніпром, оживляючи краєвид і пробуючи сили перед перельотом, іноді пролітали білі лелеки — залишається вже зовсім мало часу до Першої Пречистої, після якої зустріти цих птахів поодинці практично неможливо і, хіба що випадково, вдасться натрапити у вересні на запізнілу зграю цих зморених далекою дорогою птахів посеред зібраних, прибитих дощами сірих полів.
З самого ранку погожої сонячної днини 14 серпня — на Маковія, дружина Сергія — Альона, разом з його сином, готували букети квітів для освячення в церкві — вода в цей день вважається цілющою і, дивлячись на радісне, осяяне променистою посмішкою обличчя маленького хлопчика Тьомки, дуже хотілось вірити у світле майбуття, у вічність краси природи, у те, що і наступні покоління з таким же хвилюванням і величезним задоволенням, як і ми, будуть відчувати на собі її чаруючий подих, усвідомлюючи, що можливість спілкування з природнім навколишнім середовищем — справжнє щастя у житті людей!